Жуків острів для мене відкриття, зізнаюсь, до того, я навіть не знала про його існування.

Місцина ця досить гарна, але людей там вистачає (свято мєсто пусто нє биваєт). А комаааарів нємєрянно, їдять і не давляться. Хоча нічого дивного в їхній присутності не було – поруч водойма та кущі з деревами.

То ж якщо надумаєте вирішити їхати на цей острів, то запасайтеся усіма можливими засобами проти цих кусючих створінь.

А взагалі, туди краще їхати з компанією друзів, наметами, гітарою,  провізією і гарним настроєм – що ми і зробили. А ще в нас була велика звіздюліна!

Милувались заходом сонця, яке пірнало у водне плесо. А потім біля вогнища ми згадували старі пісні (тексти яких самовільно згадувались) і страшні історії (від яких мурахи бігали по шкірі), обговорювали політику і чистоту сумління деяких публічних осіб.

В один вечір були згадані настільки різноманітні люди.. від Лавкрафта до Костя Москальця.. Та і ми всі такі різні.. хтось з нас ще пам’ятає старий КВК, а хтось ніколи не чув про Надію Пахмутову. Але це все не головне. Головне, що кожного року ми збриємось і проводимо кілька днів на природі, вдалині від міста. Дякую Олі, за організацію цих чудових вихідних!

Фото Олени Коваленко, тобто мої.