Цієї ночі, я вперше зловила себе на тому, що заслухалась звуками дощу. Злива не втихає вже більше трьох годин і здається, що вона ніколи не закінчиться. Стрімкі краплини долають свій шлях з неба і розбиваються об шибки. Вода просочується крізь дерев’яні рами і заповнює підвіконня. Блискавки і грім резонують в єдиному пориві, утворюючи тандем природної світломузики. Земля омивається холодними потоками насичуючись небесною вологою. Від грому просинаються сирени і починають співати свої химерні пісні під твоїми вікнами, їм підспівують бездомні собаки і чиїсь загублені душі. Здається, що хтось там, на небі, оплакує цю весну, цей травень і наше життя.