З піцерією все норм, але це було перше місце де я змогла оцінити рівненські ціни! Коли бачиш ціну коктейлю 10 грн, а піци – 25, то спочатку аж не віриш побаченому – “Як? Та ну.. серйозно?”. Я Тані, для порівняння називала відповідні київські ціни, щоб вона розуміла моє здивування.

Після піт-стопу ми продовжили екскурсійну прогулянку містом. В Рівному все, як треба  – на Театральній площі стоїть Драматичний театр.

Біля театру ми зустрічаємось з Олею (яка теж почала з того, що сказала, що любить рідне місто), а ще я там зустріла чоловіка своєї мрії! Серйозний, з книгою, сидить собі такий на лавочці. Я не втрималась і присіла поруч. Біля нього кожна дівчина буде почувати себе маленькою і тендітною. Знайомтесь – це Улас Самчук.

Пам’ятаю, як плакала читаючи його роман “Марія“, в якому описуються події під час голодомору в Україні.
Йдемо далі – в місті дуже багато старезних тролейбусів. Я до того, такі тільки  в Чернівцях бачила, бо в Києві їх вже давно нема. Складається враження, що десь   у місті  є часовий портал, який з’єднує наш час з якимись 60-ми роками… через який і потрапляють ці тролейбуси на дороги сучасного міста. 
На вулиці Соборній, знаходиться альтанка Княгині Марії Рівненської Несвицької. Марія володіла Рівним (майже чотири десятиліття), тому стала підписуватись Рівненська. Пам’ятник зроблено з білого мармуру. Марія сидить  у кріслі, тримаючи в руках рукописний згорток, що символізує Магдебурзьку грамоту.

На вулиці Драгоманова можна знайти рівненську обласну Філармонію. Кажуть, що раніше споруда мала готичні шпилі, але їх прибрали.

Потішила наступна ініціатива – 23 травня 2014 року жителі міста провели пробне фарбування центрально мосту Рівного у кольори прапору України.

Мета полягала у визначенні кількості фарби та матеріалу, який буде потрібний для фарбування всього мосту. Тепер йде збір грошей на повне фарбування.

Біля магазину “Солодка хвилинка” ми зустріли, Таню Останню і пішли на каву. Мені спочатку ідея пити каву в кондитерському магазині здалась дивною, а потім виявилось, що там це не просто магазин десертів, а ще і міні-кав’ярня. Заклад цей дуже раджу. А ще там було величезне бізе за 4 грн (я його навть сфотографувати хотіла, але то вже було б занадто). Але ж 4 гривні… тільки уявіть! Дівчата з мене аж сміялись, що я тим цінам так дивуюсь.. Та  і взагалі настрій був гарний, компанія прекрасна, то ж сміялись ми багато! Я дуже була рада всіх побачити.

Але погода вносила свої корективи, то ж через той самий міст ми повернулись в центр, де наступною в списку відвідин була кав’ярня “Bazikalo” (вул. Соборна, 94, ТЦ “Галерея Прем’єр”). Затишно і смачно. Є розетки і швидкий wi-fi. Там ми перечекали шалену зливу, яка накрила місто.

Біля кав’ярні є ще одна родзинка міста – фігура у вигляді серцевого дерева, над якою три місяці працювали майстри з 19-ти міст країни, символізує єдність українців з різних регіонів. Над сердечками працювали колеги з 12 областей та голландський майстер Хууб Сенсен. Кожне з них – неповторне і має свою форму. Є сердечка з назвами міст, з фігурками янголів всередині, кручені, – показує на скульптуру автор ідеї, місцевий коваль Роман Велігурський.

У кав’ярні в нас відбулась зміна складу. До нас приєдналась Аня (так, вона теж розказала, що дуже любить Рівне – ні-ні, я не вигадую.. всі знайомі, кого я того дня зустріли, починали з фрази про любов для власного міста! І це прекрасно!).

Коли дощ скінчився ми пішли у парк Шевченка. Парк дуже великий, гарний і затишний. Ідеальне місце для прогулянок. 
Парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Фонтан «Богатир» (в народі його кличуть стоматологом).
Відновлення скульптурної композиції фонтана «Богатир» було здійснено у жовтні 2010 року.

Колесо огляду. Парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Відновлення роботи колеса місту обійшлося у 14 тис. грн. “Чортове колесо”, висота якого ­ 27 метрів, відпрацювало вже більше 20-­ти років.
Веселі рівненські подружки Таня і Аня. На фоні – Рівненський міський Палац дітей та молоді (ПДМ).

А далі нас чекав “гвоздь програми” – парк біля ПДМ. Це щось неймовірне!

“Головне не забудь, коли писатимеш у блог, додати, що фінансування благоустрою міста проходить належним чином” – просила мене Аня, коли ми підходили до тої епічної місцевості.

По центру “Кострова” вежа. Якщо дивитись на парк з висоти пташиного польоту, то комплекс нагадує по формі гітару, а вежа в ній відіграє роль грифу. 

Всі споруди знаходяться в аварійному стані, але місце все одно притягує молодь.

Стіни амфітеатру вкриті графіті. Вже з восьмидесятих років рівняни пам’ятають цей парк занедбаним, а привести територію до ладу — це величезні видатки для міського бюджету. От воно і стоїть все в такому вигляді.

Ця стіна з графіті не влізла в один кадр:

Поблукавши розвалинами цього парку, ми вирішили йти вечеряти. Потяг в мене був опівночі, то ж час ще був. І вже через пів годинки ми були в закладі “Кампот“.

Відгуки про нього були непогані, а дівчата до того там не були.

Заклад досить затишний, ціни рівненські і кухня гарна. А далі ми посадили Аню на маршрутку, а з Танею рушили на вокзал. Щоб якось себе розважити почали наспівувати пісні. Хоча досить дивно виглядало коли ми співали приспів з “Instagram” Жадана і Собак в космосі. Певно такого на рівненському вокзалі о такій порі ще не чули))

“Давай, Гєш, давай, їбош!
В тебе одного є такий «Порш»!
Десять дач і футбольний м’яч!
Давай, Гєш, давай, хуяч!”

Потім, на платформі, перед прибуттям потяга ми зустріли  знайомих Тані і Сергія Бабкіна (в нього був концерт напередодні). Якби не Таня, то в тій темряві Бабкіна я б і не впізнала. Це була трохи неочікувана зустріч. Далі ми всі (я, Таня,  знайомі Тані та Бабкін) бігли до вагонів – потяг зупинявся всього на пару хвилин.

Резюмуючи скажу – подорож вийшла прекрасна!
Рівне, це місто яке варто побачити на власні очі!

Дякую Олі і Тані Останній, які знайшли час побачитись. Ані за історії з літературного життя міста, листівки, закладки, візитівки і усілякі байки (чого варта одна лише історія про Андруховича).
І окрема подяка Тані, яка мене і зустріла і на потяг посадила, та ще й чудову екскурсію провела! Плюс витримала всі мої жарти і підколки))) 

Фото Олени Коваленко, тобто мої.