На жаль в п’ятницю, я встигла тільки на закінчення виступу гурту “Хамерман знищує віруси“. Вперше про цей гурт я дізналась, ще коли навчалась в школі . Але тоді, пісні аля “Пишу стіхі а хулі толку” мене не вразили), а от зараз це був самий цимус. Вже зрозумілим став весь стьоб і пародійний сарказм. Це певно той виключний випадок, як з Подерев’янським, коли нагромадження ненормативної лексики не викликає відрази, бо ти вкурюєш тему. Цей їх виступ ХЗВ був анонсовано, як бенефіс. Крім солістів були ще цікаві комбінації – я потрапила тільки на виступ з трубачами і аккордионістом Сергієм Топором, який був в чудернацьких чоботах.   Костюми солістів теж були епічні до неможливості. А усі сценічні рухи, разом з текстами пісень, викликали посмішку, яка не сходила з вуст протягом усього концерту.

Фрагменти виступу гурту:

На наступний день я вже приїхала вчасно. Зустріла Анічку Невірковець, яка приїхала на фест з Рівного. Не буде сюрпризом, те що хедлайнерами цього фесту, особисто для мене, був гурт DRUMТИАТР. Дуже рада була бачити Юрка Іздрика, одразу підійшла привітатись, попитати про житєйскі діла. Пораділа їхньому з Грішею приїзду, бо з минулої зустрічі чимало часу пройшло.

А тим часом на головній сцені виступав гурт @TRAKTOR [Attraktor], two piece rock band, фронтменом якого є Олександр Піпа – для мене було відкриттям, що він ще продовжує творчу діяльність та ще й в такому музичному жанрі.

Фрагменти виступу гурту @TRAKTOR [Attraktor], two piece rock band:

Далі свою програму презентував гурт  Vinipuz Mob - вони потішили джазовими мотивами. Я, як завжди, мліла від звуків саксофону. Фрагменти виступу гурту Vinipuz Mob:

До вечора ще було багато часу і я вирішила поблукати по території арт-простору  на Іллінській 16. І чого там тільки не побачиш. Але на те він і арт-простір.     Потім я зустріла Таню Давиденко та Дарину Важинську. Таня була з незвично невеличким фотоапаратом, але це їй не завадило зробити класний фотозвіт.

Ну а далі був той концерт, на який я чекала увесь вечір.  Цього разу DRUMТИАТР виступали з драмером. Єдиним мінусом була та задуха, що царювала в залі, де проходив виступ. KONTRAPUNKT перетворився на сауну (при тому, що головна сцена на вулиці в цей час була пустою – незрозумілий хід організаторів). Всі мокли і пріли.. але не дивлячись на це невтомно танцювали і підспівували. 

Візуальне доповнення було просто шикарне – все в тему, ритмічно і психоделічно. Разом з голосом і музикою це все занурювало в якийсь транс, коли сам ставав єдиним цілим з цим візуально-музичним потоком.

Як на мене, то виступ був досить короткий, хоча… інакше ми б всі там задушились від нестачі кисню і передозу щастя.

Вперше наживо почула покладені на музику “Не вір (Ш) суботі“ та Predator. Прозвучала і “Києве мій” – квінтесенція столичного життя))) і лірична “Де ти літаєш“.

Після концерту мала ще змогу трохи поспілкуватись з Юрком та Грішею і подякувати за класний концерт. Ми трохи посиділи в імпровізованій лаундж-зоні за головною сценою, яка “оформлена” під совковий домашній інтер’єр – старий килим, сервант та крісло. Періодично заглядали фотографи, чим розвіювали псевдо домашню атмосферу. Хоча я і сама не без гріха – попросила Танічку сфотографувати мене з Юрком. Бо, блін, не кожного дня видається спілкування з батьком сучасної української літератури… і моїм улюбленим письменником. Щоб було потім що онукам розказати

І все було б супер, якби не треба було їхати додому (жевріла слабка надія на останню маршрутку – але, як потім виявилось, все було марно).

На душі лишилось приємне тепло від зустрічі з гарними людьми та насичення улюбленою музикою. Добре, що в Києві зараз відбуваються такі нестандартні події, які хоч якось відривають від щоденних новин, від яких може розвинутись суцільна депресія. Для того, щоб далі жити, треба натхнення – яке можна отримати з мистецтва, а в цьому випадку – від нестандартного експериментального мистецтва.

Фото та відео Коваленко Олени, тобто мої