На вході до арсеналу прийшлось проштовхуватись прямо повз Діму Шурова, який все думав через яку частину турнікету йому проходити. Далі ледь не збила з ніг Діму Лазуткіна (багаторічний досвід катання на роликах допоміг вчасно звернути з хибної траєкторії руху).

Ці всі маневри дозволили вчасно потрапити на виступ Іздрика (цей блог скоро буде нагадувати суцільні оповідки про Юрка, але поки вісь подій саме така, тож крутимось навколо неї далі).

Цей виступ майже дублював учорашній. Різниця була в наявності модератора – Мар’яни Савки, та більш пристойного звуку. А тому слайд-шоу з ілюстрацій ніби пороблено – цього разу знову була нє судьба йому запуститись.
От тут добрі люди записали те, як звучала частина з віршами. Особисто мені більш за все подобається Ноктюрн.

Загалом атмосфера була досить приємною. Юрко дотепно жартував, Мар’яна ставила ненав’язливі запитання, всі уважно слухали. Вільних місць не було, народ юрбився біля локації.
Але не полишала думка, що попередній виступ в Могилянці був більш душевний, камерний. А тут, в Арсеналі, була інша атмосфера – відчувалось, що ти на серйозній мистецькій події.

Приблизно через годину прийшов Ірванець, привітався і своєю появою символізував закінчення виступу Іздрика.

Далі афтограф сессія і дівчатка-дівчатка-дівчатка.

Після виступу випадково зустрілась з Олею Камі та Оллі Перехрест, котра рік тому, на моє прохання дати щось почитати з сучасної поезії порадила мені Іздрикову добірку “Ю” (яку я досі їй не можу ніяк повернути).

Також не залишилась непоміченою Танічка Давиденко, з якою я напередодні переписувалась у фейсбуці. Наживо вона неймовірно позитивна і безпосередня людина. Дуже була рада такому знайомству. Шкода не встигла привітатись з  Іллєю Стронґовським, бо знову ж таки дуже поспішала.

Вибігаю з Арсеналу, а тут  Таня з Іздриком. Ну я підмазалась, попросивши мене сфотографувати з Юрієм.

Я до Іздрика, а він мені, ніби впізнавши:
– О! А цілуватись будемо?
Я трохи в шоці
– Не знаю…

Таня фотографувала, а в мене в голові лунала думка “От блін, треба було погоджуватись! Но момєнт утєрян!”. Саме тому в мене такий дивний погляд на тому знімку))))

Фото Олени Коваленко, тобто мої.
Фото з Юрієм Іздриком – Тетяни Давиденко

Цього року я майже не провтикала Книжковий Арсенал (бо в минулому році ця подія пройшла повз мене далекими полями інших зацікавленостей і справ).

Шкода, що через роботу я була обмежена часом і могла потрапити тільки на пару годин до закриття. У Арсеналі гостей зустрічали дуже файні панянки:

В середу я встигла на частину виступу Сергія Жадана.

Там я зустріла Лілію (ну а де ж би я її ще зустріла, як не серед глядачів і прихильників творчості Сергія Вікторовича) дивились сам виступ і тут підходить дядічка якийсь, чемно з нами двома вітається.. і я ловлю себе на думці, що обличчя в нього знайоме.. Ба! Та це ж Порошенко! В цей же час Петро Олексійович стає перед нами і затуляє Жадана!)) Але на наше щастя через декілька хвилин він пішов (потім я йому ненавмисно втулилась в кадри його інтерв’ю, яке він потім давав).  Від виступу Жадана отримала купу задоволення. Він з характерною емоційністю читав свої старі та нові доробки. Та і зовні він дуже красівий і обоятєльний мужчіна.

Також я потрапила на інтерв’ю Леся Подерв’янського і Юрія Володарського.

Так як Юрій Володарський ставив питання російською то і Лесь йому відповідав такою ж мовою. Мені досить незвично було чути російськомовного Подерев’янського але його власна харизматичність відволікала повністю і всі зауваження зникали. Подерев’янський розказав, що пише оперу і якщо хтось дасть бабла то поставить її на сцені. Також згадали про його репліку, щодо української національної ідеї і попросили виразити в двох словах ситуацію сьогодення. Лесь не довго думаючи видав – “Кацапи заєбали!”.

На питання, чи не хотів би Лесь стати міністром культури, відповів “Якби я хотів би бути міністром культури то я давно б їм був”. Взагалі інтерв’ю було цікаве.

Хоча, якби хто мені сказав, років так 10 тому, що я буду сидіти в першому ряду та зацікавлено слухатиму Подерев’янського – не повірила б нізащо! Бо тоді, у тому далекому 2002-му мені його п’єси жахливо не сподобались. Але пройшли роки і ось я сиджу.. і власне зацікавлено слухаю

P. S.: Оті  розмиті фото – то мої. А остання гарна, то  позичена з альбому Alex Zakletsky

-