…кличеш на допомогу “Ну де ти, де ти, де?!”, а тебе рятують зовсім не ті, на кого ти розраховував. І порятунок, як виявляється, полягає зовсім не в тому, що тобі здавалося порятунком, а чимось набагато кращим.

Юрій Андрухович

31 травня погода у Києві дуже нагадувала львівську і це було дуже символічно, в контексті того, що мало відбутись того вечора в Мистецькому Арсеналі.

В стінах древньої зали мали розгорнутись події, що відбулись у Львові 1641-го року, навколо Альберта Віроземського, якого було привселюдно спалено посеред львівської площі Ринок.

Коли всі місця були заповнені глядачами (а їх прийшло чимало), погасло світло і почалося дійство… Це була мультимедійна вистава «Альберт, або Найвища форма страти», яка створена на основі неопублікованого оповідання Юрія Андруховича.

Ольга Михайлюк, як режисер, поєднала на сцені декілька стихій – текст, музику і візуальний ряд. Зробила вона це досконало і професійно. Спробую розкласти по компонентам:

Юрій Андрухович, як автор-оповідач смакував кожне своє слово та демонстрував не аби яку артистичність разом з неймовірною харизматичністю. Багатогранний тембр голосу та манера викладення історії – це ті “інструменти”, якими Юрій володіє досконало!

Уляна Горбачевська, з неймовірним голосом,  який проймав кожну клітинку. Її спів створював таємничу та містичну атмосферу, підсилював образи, які змальовував текстом автор. А ще, мене захоплювала її майстерність виконання – це ж не просто спів, це чисте виконання своєї “партії”, в паралельному звучанні з контрабасом, фоновими звуками та читанням тексту.  І додайте до того всього пластику танцю і акторську гру. Коли Уляна зображує перемовини львів’ян під час страти, то ти чітко уявляєш, що все так і було.. і жодних сумнівів, бо це львівський темперамент, львівська говірка, львівська аура (не дивлячись на те, що справа йде про львів’ян далекого XVII століття).

Марк Токар, вводив у естетично-музичний транс своєю грою на контрабасі та читанням тексту. Його було не тільки цікаво слухати, а й спостерігати. В цій постановці Марк на сцені був музикантом, актором і співаком. З Уляною вони утворювали шикарний тандем. Музику, яку видобував Марк зі свого інструменту була ніби четвертим учасником всього дійства. Це вам не записи, що зроблені завчасно – це справжня жива музична стихія, яка охоплює і не відпускає від першої і до останньої хвилини. 

Тоді, якщо музика була четвертим учасником дійства, то п’ятим компонентом цієї алхімічної суміші мистецтв, був візуальний ряд, що проектувався на полотно позаду акторів. Автором майстерної візуалізації п’єси є Анатолій Бєлов, талановитий київський художник. Художня анімація, скомпільована vj-group «CUBE» та звукове обрамлення, професійно зроблене Віктором Новожиловим, передають тонкі переплетіння сюжету з деталізацією елементів. Характерним йде почерговість переваги в візуальному наповненні чорного та білого кольорів.

Вистава хоч і наповнена цим  вищеописаним розмаїттям, але при цьому в ній нема нічого зайвого. Дивлячись цей спектакль, ти встигаєш охопити все, бо сценічне дійство поєднується в один цілісний кластер, який сприймає свідомість. І від цього поєднання іноді аж мурахи по шкірі табунами бігають.

На створення історії, що лягла в основу сюжету постановки, Юрія надихнули записи про Альберта Віроземського, знайдені в хроніках кримінального світу Львова, як говорить сам автор. То ж ми маємо ніби класичні протистояння добра та зла, чорного та білого, релігії та містики.. але не дивлячись на це розвиток сюжетної лінії досить непередбачуваний.

Треба також зазначити, що Ольга Михайлюк вже не перший рік співпрацює з Юрієм Андруховичем у різноманітних проектах. Так, наприклад їх творчий тандем отримав перемогу на Міжнародному конкурсі відеопоезії «CYCLOP» в Києві, з роликом “Ніж та Ніжність“ на вірш Андруховича. Марк Токар і Уляна Горбачевська також мають спільний проект Ultramarine, з яким вони виступали на чималій кількості фестивалів. А робіт vj-group «CUBE» взагалі не перелічити.  То ж Ольга Михайлюк не дарма об’єднала саме цих людей в роботі над постановкою “Альберта” і не прогадала. 

Після закінчення, ще довго лунали оплески і вигуки “Браво!”, що є найкращим показником успіху вистави! Від себе також хочу подякувати усім причетним до цього неймовірного дійства і можу тільки уявити наскільки феєричною була вистава напередодні у Львові.

Моя вам порада – якщо в вашому місті буде йти “Альберт, або Найвища форма страти” не вагайтесь ні секунди – йдіть за квитком, як це зробила я! Не пожалкуєте!

Фото Олени Коваленко, тобто мої.
Афіша запозичена з сайту http://ye.ua/news/news_15163.html