Коли сонце розжарене над містом висить,
І від чаду машин кругом іде голова.
Я згадаю прохолодних озер блакить
Куди їздив колись старенький трамвай.

Пікардійська Терція про Алтайські Озера

Продовжуємо почате у Частині 1

Ти сповнений сил, ти у Львові, погода нєочінь, політ нормальний. Від кінцевої трамвая ти йдеш вулицею Рудницького, повз двоповерхові невеличкі будиночки Франківського району Львова (от так, тільки з Франківська приїхав і от знову це місто про себе нагадує).  Це один з наймолодших районів, йому приблизно 40 рочків. Далі звертаєш до невеликого парку Піскові Озера (в народі цю місцину називають – Алтайка, від старої назви “Алтайські Озера“). Це вже набагато пізніше ти дізнаєшся, що саме про цю місцину співав гурт Пікардійська Терція, в тій самі пісні про старенький трамвай.

Далі, походивши навколо озер, ти прямуєш до Кульпарківського парку (там на початку XV століття був ліс, але його частково викорчували) , де маєш сюрприз від гіда – Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня. Хоча усе логічно, спочатку Винники, Аліція Бобик, а тепер психлікарня. Все по книзі.  Ти проходиш повз огроменну стару (побудована вона в 1905 році) водонапірну вежу, яка дуже нагадує вежу Саурона і аж дух перехоплює. Раніше вона виглядала так. А тепер отак: А далі проходиш Храм (каплицю) святого Йосифа УГКЦ: Усім цим спорудам понад 100 років, архітектура прекрасна. Правда трохи прозріваєш, що територія психіатричної лікарні є популярним місцем для побачень. 
Далі знову прозріваєш, від Іриних слів “От бачите синенький будиночок? – То морг. А от трохи далі від нього ще один – то старий будинок культури. Ну, а що в нас тут… Тут здається проводять збори анонімні алкоголіки. О, а тут, на кутку нове кафе відкрили! Все поруч, дуже зручно!” Нотки сарказму.. Це Львів, крихітко!
Далі у програмі парк “Горіховий Гай“. Туди ти прямуєш вулицею Ярослава Музики

Парк доволі великий, в ньому два озера, одне з яких капітально заростає очеретом. Також на території парку є кінотеатр “Сокіл” (стара назва “Орленок“), який довгий час був закритий, але 10 років тому сеанси в ньому відновили. В самому парку дуже багато народу – воно й не дивно, бо вже всі відкрили сезон шашликів.
Проходиш через парк, який більше нагадує лісок, і виходиш до стадіону “Динамо”. Залазиш на дуже стрьомну глядацьку трибуну і спостерігаєш, як по стадіону бігають спортсмени і боїшся, що Кочергу може здути вітром звідти, бо вона залізла на саменький верх. Іринка тимчасом розказує про своє минуле, як займалась тенісом (там поруч з стадіоном є ще і  тенісні корти).

Далі перетинаєш залізничну колію (раптово так… залізнична колія), йдеш по вулиці професора Яреми, виходиш до Стрийського парку (так, як це єдиний парк в якому ти був у Львові до цього, то по самому парку  не ходиш). Сам парк дуже великий і гарний і на його відвідини варто виділяти ще один окремий день, якого в тебе тоді не було. То ж йдеш повз парк, повз досі робочу львівську дитячу залізницю (зараз там дві станції – Сонячна і Паркова).

А далі потрапляєш в Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького (в побуті Парк Культури), який зустрічає тебе монументом Бойової Слави Радянських Збройних Сил.

Раніше на верхній частини парку був Стрийський цвинтар, але він був майже повністю занедбаний і його ліквідували (мало кого попередньо попередивши про ліквідацію, то ж тепер багато хто не знає де  поховані їхні родичі).

Сам парк є таким собі осередком залишків радянського характеру (раніше там навіть був от такий пам’ятник Сталіну). Також на території важко не помітити стадіон “Юність“. Також тут спокійно сидить вже багато десятиліть  тьотя з обручем – це скульптура “Спорт“.

Ще по парку багато усіляких кованих композицій, на кшталт цієї:

Біля іншого входу в парк (з вул. Вітовського) – фонтани. Певно вони ефектно виглядають, коли працюють.. але ти можеш це тільки дофантазувати.

Ну а далі дівчата кажуть тобі, що звідти рукою подати до центру.. і ви йдете далі. На Коперника помічаєш пересохле джерело з барельєфом Водолія:

Вулиця Коперника виводить до центру, де на Галицькій вулиці, біля Каплиці Боїмів, ви нарешті завершуєте свій маршрут! Цей прекрасний похід по Львову, якого ти не бачив жодного з тих разів, коли приїздив до того. Потім виявиться, що ви пройшли всього 9,6 км, але ноги твої в це не вірять і натомлено ниють.

P.S.: Величезний респект Іринці за екскурсію, сама б я навряд чи змогла придумати такий цікавий маршрут! А також, не менший респект Кочерзі за гарний настрій і невтомність! Дівчата, ви зробили той день у Львові незабутнім!

P.Р.S.:Іванка і Уляна, наступного разу сподіваюсь на довшу зустріч  

Фото Олени Коваленко, тобто мої.