З піцерією все норм, але це було перше місце де я змогла оцінити рівненські ціни! Коли бачиш ціну коктейлю 10 грн, а піци – 25, то спочатку аж не віриш побаченому – “Як? Та ну.. серйозно?”. Я Тані, для порівняння називала відповідні київські ціни, щоб вона розуміла моє здивування.

Після піт-стопу ми продовжили екскурсійну прогулянку містом. В Рівному все, як треба  – на Театральній площі стоїть Драматичний театр.

Біля театру ми зустрічаємось з Олею (яка теж почала з того, що сказала, що любить рідне місто), а ще я там зустріла чоловіка своєї мрії! Серйозний, з книгою, сидить собі такий на лавочці. Я не втрималась і присіла поруч. Біля нього кожна дівчина буде почувати себе маленькою і тендітною. Знайомтесь – це Улас Самчук.

Пам’ятаю, як плакала читаючи його роман “Марія“, в якому описуються події під час голодомору в Україні.
Йдемо далі – в місті дуже багато старезних тролейбусів. Я до того, такі тільки  в Чернівцях бачила, бо в Києві їх вже давно нема. Складається враження, що десь   у місті  є часовий портал, який з’єднує наш час з якимись 60-ми роками… через який і потрапляють ці тролейбуси на дороги сучасного міста. 
На вулиці Соборній, знаходиться альтанка Княгині Марії Рівненської Несвицької. Марія володіла Рівним (майже чотири десятиліття), тому стала підписуватись Рівненська. Пам’ятник зроблено з білого мармуру. Марія сидить  у кріслі, тримаючи в руках рукописний згорток, що символізує Магдебурзьку грамоту.

На вулиці Драгоманова можна знайти рівненську обласну Філармонію. Кажуть, що раніше споруда мала готичні шпилі, але їх прибрали.

Потішила наступна ініціатива – 23 травня 2014 року жителі міста провели пробне фарбування центрально мосту Рівного у кольори прапору України.

Мета полягала у визначенні кількості фарби та матеріалу, який буде потрібний для фарбування всього мосту. Тепер йде збір грошей на повне фарбування.

Біля магазину “Солодка хвилинка” ми зустріли, Таню Останню і пішли на каву. Мені спочатку ідея пити каву в кондитерському магазині здалась дивною, а потім виявилось, що там це не просто магазин десертів, а ще і міні-кав’ярня. Заклад цей дуже раджу. А ще там було величезне бізе за 4 грн (я його навть сфотографувати хотіла, але то вже було б занадто). Але ж 4 гривні… тільки уявіть! Дівчата з мене аж сміялись, що я тим цінам так дивуюсь.. Та  і взагалі настрій був гарний, компанія прекрасна, то ж сміялись ми багато! Я дуже була рада всіх побачити.

Але погода вносила свої корективи, то ж через той самий міст ми повернулись в центр, де наступною в списку відвідин була кав’ярня “Bazikalo” (вул. Соборна, 94, ТЦ “Галерея Прем’єр”). Затишно і смачно. Є розетки і швидкий wi-fi. Там ми перечекали шалену зливу, яка накрила місто.

Біля кав’ярні є ще одна родзинка міста – фігура у вигляді серцевого дерева, над якою три місяці працювали майстри з 19-ти міст країни, символізує єдність українців з різних регіонів. Над сердечками працювали колеги з 12 областей та голландський майстер Хууб Сенсен. Кожне з них – неповторне і має свою форму. Є сердечка з назвами міст, з фігурками янголів всередині, кручені, – показує на скульптуру автор ідеї, місцевий коваль Роман Велігурський.

У кав’ярні в нас відбулась зміна складу. До нас приєдналась Аня (так, вона теж розказала, що дуже любить Рівне – ні-ні, я не вигадую.. всі знайомі, кого я того дня зустріли, починали з фрази про любов для власного міста! І це прекрасно!).

Коли дощ скінчився ми пішли у парк Шевченка. Парк дуже великий, гарний і затишний. Ідеальне місце для прогулянок. 
Парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Фонтан «Богатир» (в народі його кличуть стоматологом).
Відновлення скульптурної композиції фонтана «Богатир» було здійснено у жовтні 2010 року.

Колесо огляду. Парк культури та відпочинку ім. Т. Г. Шевченка. Відновлення роботи колеса місту обійшлося у 14 тис. грн. “Чортове колесо”, висота якого ­ 27 метрів, відпрацювало вже більше 20-­ти років.
Веселі рівненські подружки Таня і Аня. На фоні – Рівненський міський Палац дітей та молоді (ПДМ).

А далі нас чекав “гвоздь програми” – парк біля ПДМ. Це щось неймовірне!

“Головне не забудь, коли писатимеш у блог, додати, що фінансування благоустрою міста проходить належним чином” – просила мене Аня, коли ми підходили до тої епічної місцевості.

По центру “Кострова” вежа. Якщо дивитись на парк з висоти пташиного польоту, то комплекс нагадує по формі гітару, а вежа в ній відіграє роль грифу. 

Всі споруди знаходяться в аварійному стані, але місце все одно притягує молодь.

Стіни амфітеатру вкриті графіті. Вже з восьмидесятих років рівняни пам’ятають цей парк занедбаним, а привести територію до ладу — це величезні видатки для міського бюджету. От воно і стоїть все в такому вигляді.

Ця стіна з графіті не влізла в один кадр:

Поблукавши розвалинами цього парку, ми вирішили йти вечеряти. Потяг в мене був опівночі, то ж час ще був. І вже через пів годинки ми були в закладі “Кампот“.

Відгуки про нього були непогані, а дівчата до того там не були.

Заклад досить затишний, ціни рівненські і кухня гарна. А далі ми посадили Аню на маршрутку, а з Танею рушили на вокзал. Щоб якось себе розважити почали наспівувати пісні. Хоча досить дивно виглядало коли ми співали приспів з “Instagram” Жадана і Собак в космосі. Певно такого на рівненському вокзалі о такій порі ще не чули))

“Давай, Гєш, давай, їбош!
В тебе одного є такий «Порш»!
Десять дач і футбольний м’яч!
Давай, Гєш, давай, хуяч!”

Потім, на платформі, перед прибуттям потяга ми зустріли  знайомих Тані і Сергія Бабкіна (в нього був концерт напередодні). Якби не Таня, то в тій темряві Бабкіна я б і не впізнала. Це була трохи неочікувана зустріч. Далі ми всі (я, Таня,  знайомі Тані та Бабкін) бігли до вагонів – потяг зупинявся всього на пару хвилин.

Резюмуючи скажу – подорож вийшла прекрасна!
Рівне, це місто яке варто побачити на власні очі!

Дякую Олі і Тані Останній, які знайшли час побачитись. Ані за історії з літературного життя міста, листівки, закладки, візитівки і усілякі байки (чого варта одна лише історія про Андруховича).
І окрема подяка Тані, яка мене і зустріла і на потяг посадила, та ще й чудову екскурсію провела! Плюс витримала всі мої жарти і підколки))) 

Фото Олени Коваленко, тобто мої.

А я, як завжди, шлю всіх в сад, повідомляю про свій приїзд тих, кого знаю з цього міста (спасіба твіттеру)  і йду купувати квитки. Але наступного я вже ніяк не очікувала…

Виявляється на сайті Укрзалізниці не можна купити квитки до Рівного. Спочатку я подумала, що це якийсь глюк або просто квитки викупили. Але ні, спробувала пізніше – те саме. Міняла дати – нічого нема! От дивина.. Маршруткою в літню спеку їхати зовсім  не хотілось. А потім добрі люди підказали, що треба дивитись квитки до м. Здолбунів (з якого маршруткою їхати в Рівне), а зворотні – з Ковеля чи Луцька брати. От така логістика! Їхати вирішила в четвер *іздриківдень*, а Таня згодилась провести мені екскурсію по місту.

Потяг стартував з Києва о 4-й ранку о_О  і повіз мене в Здолбу́нів. Там керуючись настановами іншої Тані, я знайшла маршрутку в Рівне. Їхати всього 12 км, але мені здалось, що дорога зайняла багато часу (для порівняння – я стільки ж добиралась раніше на роботу і це в рамках Києва –  “робота практично під боком”).

Ранковий Здолбунів прекрасний)))

Маршрутки на Рівне їздять кожні 10-15 хвилин, то ж виїхати до міста не проблема. На зупинці в центрі мене вже зустрічала Таня, яка чесно зізналась, що до того ніколи нікому екскурсій не робила. Але я мала “домашню заготовку” – список на форсквері (це вже стало традицією).

“Місто в нас маленьке, але я його дуже люблю”, цими словами Таня почала нашу пізнавальну прогулянку. І такі тези завжди приємно чути. Це ніби локальний патріотизм до міста, в якому ти живеш.

Через Майдан Незалежності (так так, у Рівному є також Майдан Незалежності! Тут його можна побачити в режимі on-line) ми пішли до річки з цікавою назвою Устя. Набережна ніби огортала суцільною зеленню. А через ранковий дощ було відчуття неймовірної свіжості (певно дерева кисню надихали ;)).

Річка ця досить довга, протікає через 20 населених пунктів, тому багато місць у Рівному можна ідентифікувати за словом “набережна“. На проспекті Миру ми зустріли от таку парочку, судячи з усього, в них там було побачення:
На всяк випадок зайшли на вокзал, запитати, чи зможу я сісти на потяг у Рівному, якщо за квитками я маю сісти у Луцьку.
Споруда вокзалу збереглася з радянських часів, архітектурі чудово відчувається дух тої епохи. В центральній залі на стелі всі ознаки совєтікуму – зірки, серпи з молотами. На стінах більш патріотичні сюжети.

Далі чергова набережна і яскраве графіті.

І знову набережна.

А це мій прекрасний екскурсовод – Таня.

Від набережної ми потрапили у Гідропарк, територія якого знаходиться на місці колишньої садиби князів Любомирських. Мені дуже сподобались різноманітні фігури з мозаїкою, які знаходяться вздовж водяного плеса.

“Цей крокодил здавався мені більшим, коли я була малою” – розказувала Таня.
А от ця композиція приблизно 3 метри заввишки і на неї дуже кортіло залізти, але я втрималась, бо якщо що,  то погода не для купання.

Серед верб ховаються от такі скульптури. Виглядає епічно.

Поруч знаходиться дивна споруда, стіни якої “розбомбили”:

Взагалі в Рівному багато цікавих графіті, які тішать своєю якістю і художнім наповненням.

Від Гідропарку ми рушили до, так званої, Лебединки ( парк “Лебедине озеро“). Парк теж був частиною садиби князів Любомирських. Після Першої світової війни Палац Дюбомирських згорів, а парк вирубали.

У повоєнний час парк частково було відновлено і названо Комсомольським, але всі його називають “Лебедине озеро” – оскільки тут живуть лебеді.

Крім численних набережних і графіті, у Рівному багато кованих фігур. Це, наприклад, металева скульптура «ангел-Даринка». Її виготовили ковалі спеціально для Рівного. Автор – рівненський майстер Роман Велігурський.

Так непомітно пролетіло пів дня. Обідати ми пішли в піцерію “Метро”. Заклад цей має цікавий стилізований інтер’єр.

Ця місцина запам’ятається мені надовго. Чому? – Читайте у другій частині мого звіту

Фото Олени Коваленко, тобто мої.