Кнайп-клуб “Купідон” тріщав по швам! Казали, що вже о 16:00 люди прийшли займати місця, то і не дивно, що до початку виступу в залі було, як в годину пік в метро. Мені якимось дивом вдалось потрапити в середину. На вході молода жінка “наїхала” добряче на хлопця, що збирав гроші за вхід (кошти йшли на підтримку АТО).  Аж бридко і соромно було спостерігати цей хамський торг.

Я відверто запитала ту жінку наскільки актуально торгуватись за пару десятків гривень, які підуть на добре діло. Вона зам’ялась і вже через пару хвилин почала знову качати права. Так, з місцем проведення звісно трохи прогадали. Але певно Таня Давиденко не очікувала, що збереться аж стільки людей.

То ж ми утрамбувались і автор почав своє рішуче декламування. Робив він це, як завжди так відверто, що аж мурашки бігали табунами по шкірі. А від деяких віршів стояли сльози в очах. Еміції і енергетика проймала наскрізь.

Шкода, що ноги боліли так, що довго не могла простояти, протрималась тільки годину та зовсім не жалкую!

А на вулиці тим часом творилась справжня зимова казка…

Цього року я майже не провтикала Книжковий Арсенал (бо в минулому році ця подія пройшла повз мене далекими полями інших зацікавленостей і справ).

Шкода, що через роботу я була обмежена часом і могла потрапити тільки на пару годин до закриття. У Арсеналі гостей зустрічали дуже файні панянки:

В середу я встигла на частину виступу Сергія Жадана.

Там я зустріла Лілію (ну а де ж би я її ще зустріла, як не серед глядачів і прихильників творчості Сергія Вікторовича) дивились сам виступ і тут підходить дядічка якийсь, чемно з нами двома вітається.. і я ловлю себе на думці, що обличчя в нього знайоме.. Ба! Та це ж Порошенко! В цей же час Петро Олексійович стає перед нами і затуляє Жадана!)) Але на наше щастя через декілька хвилин він пішов (потім я йому ненавмисно втулилась в кадри його інтерв’ю, яке він потім давав).  Від виступу Жадана отримала купу задоволення. Він з характерною емоційністю читав свої старі та нові доробки. Та і зовні він дуже красівий і обоятєльний мужчіна.

Також я потрапила на інтерв’ю Леся Подерв’янського і Юрія Володарського.

Так як Юрій Володарський ставив питання російською то і Лесь йому відповідав такою ж мовою. Мені досить незвично було чути російськомовного Подерев’янського але його власна харизматичність відволікала повністю і всі зауваження зникали. Подерев’янський розказав, що пише оперу і якщо хтось дасть бабла то поставить її на сцені. Також згадали про його репліку, щодо української національної ідеї і попросили виразити в двох словах ситуацію сьогодення. Лесь не довго думаючи видав – “Кацапи заєбали!”.

На питання, чи не хотів би Лесь стати міністром культури, відповів “Якби я хотів би бути міністром культури то я давно б їм був”. Взагалі інтерв’ю було цікаве.

Хоча, якби хто мені сказав, років так 10 тому, що я буду сидіти в першому ряду та зацікавлено слухатиму Подерев’янського – не повірила б нізащо! Бо тоді, у тому далекому 2002-му мені його п’єси жахливо не сподобались. Але пройшли роки і ось я сиджу.. і власне зацікавлено слухаю

P. S.: Оті  розмиті фото – то мої. А остання гарна, то  позичена з альбому Alex Zakletsky

-

От мене торкнуло добряче після тих літературних лекцій Іздрика.
Про Жадана він шикарно розповідав, читаючи тексти плакав зі сміху.. та і багато хто у залі плакав тоді від сміху.
А от лекція про Андруховича видалась більш серйозною. Як зауважив Юрій, це ж все таки лекція а не гумористичне сенд-ап шоу.
Іздрик читав улюблені уривки з Рекреацій, Перверзій та Московіади. Я якраз зараз слухаю аудіокнигу “Московіада”, яку начитує особисто Андрухович і мені було цікаво порівнювати дві різні манери подачі одного і того самого тексту.
На лекції було менше особистих історій і більше читання.
“Якось, по п’яні, я розказав Андруховичу все що думаю про “Перверзії”. Це – і гарні і погані моменти. Більше мені Юрко не дає читати свої рукописи”.
Ще Іздрик казав, що вважає свій музичний супровід найкращім до текстів Андруховича і що його ковбасить страшенно від того, що робили Мертвий Півень та Плач Єремії.
Ну але менше з тим. Лекції закінчились. Іздрик їде з нелюбимого ним Києва і я маю на душі якусь пустку, як від розтавання з гарною цікавою людиною.

Але, учора я випадково натрапила на інформацію про Мистецький Фестиваль “Ї” і вирішила, що маю туди обов’язково поїхати. Стукнуло мені це в голову в ночі, а на ранок я вже купила квитки до Тернополя і назад. Так що Іздрика я ще побачу.
А взагалі, я вже певно всіх забембала тим Іздриком. Ашодєлать.. я ж Естет

Хто має бажання подивитись на те, про що я тут писала, то ось лінки на відео з цих лекцій
1. Юрій Іздрик: Тарас Прохасько: Нейробіологія ландшафту
2. Юрій Іздрик «Сергій Жадан: постколоніальна урбаністика»
3. Юрій Іздрик “Юрій Андрухович: поет у повітрі”

Фото Олени Коваленко, тобто моє.

Учора побувала на першій з трьох лекцій письменника Юрія Іздрика. Лекція була присвячена Тарасу Прхаську – “Нейробіологія ланшафту”.

Іздрик зачитував уривки з творів Прохаська, розповідав цікаві факти та історії.І все це він робив у своїй неповторній манері.

Мимоволі були зачеплені герої і наступних двох лекцій – Сергій Жадан та Юрій Андрухович. Як на мене дуже мало часу тривала лекція – хотілось слухати і слухати, щоб задовільнити жагу спілкування з цікавими неординарними особистостями. Взагалі зловила себе на тому, що було б прикольно, як би Іздрик читав би мені Прохаська на ніч. Але то таке, з мого особистого фетишу.

Деякі репліки встигала занотовувати:

Два абзаци Прохаська це так дофіга.

Я під кінець творчості почав писати дурнуваті віршики.

Жадан не еволюціонує. Йому це нафіг не треба.

Тарас Прохасько не переодягався для образу бездомного… він так завжди ходить.

Жадан юзає стан бодуна, як творчій простір.

Коли я себе відчував українським письменником – це було дуже важко. 

Хто-хто а от Тарас Григорович на мене зовсім не вплинув.

А після лекції довга черга за автографами. Юрій попросив “Тільки не несіть мені підписувати книжки Прохаська, бо я не маю права того робити”.

Я теж пішла за автографом. Стояла і розказувала Автору, як примусила консультанта в книгарні пів години шукати мені ці книжки, бо саме сьогодні я маю отримати автограф автора. Він посміхавася, щось в мене запитав. Хвилювалась як на першому побаченні. Сьогодні буде друге…

Фото Олени Коваленко, тобто мої.