А я, як завжди, шлю всіх в сад, повідомляю про свій приїзд тих, кого знаю з цього міста (спасіба твіттеру)  і йду купувати квитки. Але наступного я вже ніяк не очікувала…

Виявляється на сайті Укрзалізниці не можна купити квитки до Рівного. Спочатку я подумала, що це якийсь глюк або просто квитки викупили. Але ні, спробувала пізніше – те саме. Міняла дати – нічого нема! От дивина.. Маршруткою в літню спеку їхати зовсім  не хотілось. А потім добрі люди підказали, що треба дивитись квитки до м. Здолбунів (з якого маршруткою їхати в Рівне), а зворотні – з Ковеля чи Луцька брати. От така логістика! Їхати вирішила в четвер *іздриківдень*, а Таня згодилась провести мені екскурсію по місту.

Потяг стартував з Києва о 4-й ранку о_О  і повіз мене в Здолбу́нів. Там керуючись настановами іншої Тані, я знайшла маршрутку в Рівне. Їхати всього 12 км, але мені здалось, що дорога зайняла багато часу (для порівняння – я стільки ж добиралась раніше на роботу і це в рамках Києва –  “робота практично під боком”).

Ранковий Здолбунів прекрасний)))

Маршрутки на Рівне їздять кожні 10-15 хвилин, то ж виїхати до міста не проблема. На зупинці в центрі мене вже зустрічала Таня, яка чесно зізналась, що до того ніколи нікому екскурсій не робила. Але я мала “домашню заготовку” – список на форсквері (це вже стало традицією).

“Місто в нас маленьке, але я його дуже люблю”, цими словами Таня почала нашу пізнавальну прогулянку. І такі тези завжди приємно чути. Це ніби локальний патріотизм до міста, в якому ти живеш.

Через Майдан Незалежності (так так, у Рівному є також Майдан Незалежності! Тут його можна побачити в режимі on-line) ми пішли до річки з цікавою назвою Устя. Набережна ніби огортала суцільною зеленню. А через ранковий дощ було відчуття неймовірної свіжості (певно дерева кисню надихали ;)).

Річка ця досить довга, протікає через 20 населених пунктів, тому багато місць у Рівному можна ідентифікувати за словом “набережна“. На проспекті Миру ми зустріли от таку парочку, судячи з усього, в них там було побачення:
На всяк випадок зайшли на вокзал, запитати, чи зможу я сісти на потяг у Рівному, якщо за квитками я маю сісти у Луцьку.
Споруда вокзалу збереглася з радянських часів, архітектурі чудово відчувається дух тої епохи. В центральній залі на стелі всі ознаки совєтікуму – зірки, серпи з молотами. На стінах більш патріотичні сюжети.

Далі чергова набережна і яскраве графіті.

І знову набережна.

А це мій прекрасний екскурсовод – Таня.

Від набережної ми потрапили у Гідропарк, територія якого знаходиться на місці колишньої садиби князів Любомирських. Мені дуже сподобались різноманітні фігури з мозаїкою, які знаходяться вздовж водяного плеса.

“Цей крокодил здавався мені більшим, коли я була малою” – розказувала Таня.
А от ця композиція приблизно 3 метри заввишки і на неї дуже кортіло залізти, але я втрималась, бо якщо що,  то погода не для купання.

Серед верб ховаються от такі скульптури. Виглядає епічно.

Поруч знаходиться дивна споруда, стіни якої “розбомбили”:

Взагалі в Рівному багато цікавих графіті, які тішать своєю якістю і художнім наповненням.

Від Гідропарку ми рушили до, так званої, Лебединки ( парк “Лебедине озеро“). Парк теж був частиною садиби князів Любомирських. Після Першої світової війни Палац Дюбомирських згорів, а парк вирубали.

У повоєнний час парк частково було відновлено і названо Комсомольським, але всі його називають “Лебедине озеро” – оскільки тут живуть лебеді.

Крім численних набережних і графіті, у Рівному багато кованих фігур. Це, наприклад, металева скульптура «ангел-Даринка». Її виготовили ковалі спеціально для Рівного. Автор – рівненський майстер Роман Велігурський.

Так непомітно пролетіло пів дня. Обідати ми пішли в піцерію “Метро”. Заклад цей має цікавий стилізований інтер’єр.

Ця місцина запам’ятається мені надовго. Чому? – Читайте у другій частині мого звіту

Фото Олени Коваленко, тобто мої.