- Мені чомусь здається, що ти теж поповниш «ряди» тих чоловіків, які останнім часом казали мені «Не чіпляйся». Обставини примушують мене бути сніговою королевою. Здається, що саме такий сценарій поведінки найбільше приваблює – сказала Вона, демонстративно закидуючи одну ногу на іншу, так, щоб краєчок спідниці відхилився і було видно фрагмент мережива панчіх (можна було б посперечатись, але цей хід не залишився непоміченим). Та навіть без зайвих слів відчувалось її невдоволення. Ну а що тут додати, коли події останніх трьох місяців настільки стрімко розвивались, що навіть вона сама втратила контроль за своєю поведінкою, та особливо – за своїми думками.
Вже було пізно, світло ліхтарів проникало в салон авто, де Вона влаштувала цей маленький спектакль одного актора… та що характерно, одного глядача. Ну а інакше не могло бути, на публіку таких «виступів» зазвичай не влаштовують.
«Глядач» нічого не відповів і панувало те саме незручне мовчання, про яке казала Міа, одна з героїнь тарантінівського кримінального чтива.
- Те, що тобі здається, це лише один з вірогідних сценаріїв розвитку подій – таки порушив Він тишу, яка вже почала трохи напружувати. Манера, з якою Він зазвичай говорив, викликала в неї щось на кшталт мурах по шкірі, а всередині все завмирало. Одразу відчувалась та владність та впевненість в собі, якими Він безперечно володів. За секунду Вона відчувала себе вже школяркою, яку вичитує вчитель за якусь провину. Ніби загіпнотизована, Вона його уважно слухала, але такого почути точно не очікувала:
- А що, як я почну до тебе «чіплятись»? – ледь посміхаючись, вже м’якше запитав Він та почав вдягати шкіряні перчатки, що до цього лежали поруч (історія замовчує те, яку мала Вона слабкість перед печатками. Звісно, в неї були і інші слабкості, але ця була одною з найсильніших. Оксюморон.). Він поклав руки на кермо, а вона не могла відвести від них погляду … Всередині боротьбу за «територію» вели почуття покори та бажання, певно такого, яке притаманне саме вищезгаданим школяркам, які мліють, коли вчитель серйозно пояснює їм щось важливе. Але треба було зосередитись і придумати, як же реагувати на це запитання.
- Ну то що? Ти такий варіант розглядала? Ти певно сама все розумієш, ми ж дорослі люди, правда? – Він широко посміхається, але його погляд зовсім не іронічний.
- Я, звісно, можу просто відвезти тебе додому, дорогою розповідаючи історії зі свого минулого, але в мене є краща пропозиція. Сядь трошки ближче… - і якою б Вона не була впевненою , у своїй витримці… і як би твердим не було рішення, не піддаватись на провокації (в першу чергу провокації своїх власних бажань), але цей його наказовий тон робив свою справу… Вона виконувала те, що він їй казав, ніби передчуваючи, що будучи «хорошою дівчинкою», Вона отримає все, чого забажає. І перше бажання вже почало здійснюватись…