…та до суботи все ще ціла купа часу і повна відсутність сенсу (бо який без неї сенс?) © Іздрик
Так вийшло, що субота була перенасичена подіями. Заплановані зустрічі і заходи я мала вправно розкласти по поличкам часу. Родинні справи, далі зустріч з Олею Білочкою (яка мені привезла усіляких гостинців зі Львова), відвідування хіпстерсього фесту на АРТпричалі don’t Take Fake (про нього буде окремий звіт), ну а далі довгоочікуваний «Квартирник» DRUMТИАТР в Closer/Mezzanine. Ноги втомилися страшенно, і ця невеличка відстань (від набережної до Нижньоюрківської 31) здалась мені вічністю. Саму локацію знайшла одразу і навіть не заблукала (прівєт топографічний кретінизм).
Щоб потрапити до самого приміщення, спочатку треба було подолати якусь давню прохідну, від якої віяло духом срср, а далі за поворотом вже був і сам заклад. На фасаді нєзатєйліва розтяжка, яка повідомляла усім відвідувачам про приморський протоконцептуалізм. А ще на ній був Буратіно у дивному недвозначному симбіозі зі шпаківнею.
Одразу вибачусь за якість телефонних фото 
На вході відвідувачів зустрічав Паша Бондаренко (один з організаторів квартирника). Благо я попередила про те, що забула роздрукувати квиток, і для того, щоб мене пропустили достатньо було показати на телефоні електронного квитка. На третьому поверсі знаходилась зала, в якій мав проходити сам концерт. Приміщення доволі цікаве і атмосферне. На підлозі були зручні мішки для сидіння, на один з яких я і “плюхнулась” безсила з дороги. А ні… спочатку я привіталась з веселими дівчатами, які приїхали з міста Рівне на виступ DRUMТИАТР’у – Ксенія, Аня, Таня. Анічку до того я знала з твіттеру.
Поки не почався квартирник ми спілкувались з дівчатами. Далі я побачила, що до зали зайшла Марічка Бурмака. 
До того я її тільки по тілівізору бачила! Також, ще і по роботі моїй колишній мала спілкування з редакторами її проекту “Музика для дорослих” на каналі ТВі. Не довго думаючи, я підійшла познайомитись з Марічкою. А чом би і ні? Представилась, поцікавилась “какімі судьбамі”, сфотографувала її для цього звіту. Марічка дуже приємна людина і без найменшого пафосу зі мною вільно спілкувалась. А повернувшись на своє місце, з підручних матеріалів та мініатюрного штативу, я зконструювала знімальну систему (якщо її можна було так назвати): 
Поки виступав The Lobsters, я побачила на курилці Гриця Семенчука і вирішила, що обов’язково треба піти привітатись і познайомитись наживо (бо перед тим я тільки мєлькала коментами до його записів у фейсбучку).
Отими набєгами на “познакомітса” я досить дивувала Тетяну, під пильну увагу якої я лишала свої речі (Таня, спасіба!).
The Lobsters: 
З Грицем привіталась, здивувала його тим, що концерт прийшла послухати Марічка Бурмака. Та й взагалі, він думав, що я його підколюю та розводжу, поки не показала фото. Гріша казав, що Київ містичне місто, а сама локація тішила своєю атмосферою. Виказав свої сподівання, що публіка буде готовою до їх виступу і всі добряче відірвуться. Тут я виказала свої сумніви, бо наприклад, в Тернополі ніхто не танцював та і рік тому в Дивані теж не дуже активні люди були.. але надія таки була, що кияни не облажаються і тепло приймуть музикантів. Побажавши гарного виступу, я знову повернулась до свого “посту” перед сценою. Виступ гурту Youreina та Mr. Light (дві милі дівчнки) я повністю зняла на відео (якість якого залишає бажати кращого.. але це все таки щось). Для їхнього віку вони досить добре себе зарекомендували. 
Мені ось ця пісня більш за все сподобалась:
Далі виступив кавер-бенд Chameleon Lizard: 
Зізнаюсь чесно, виступ вищезгаданого гурту я майже не чула, бо пішла до Марічки поділитись враженнями про тих, хто вже виступив та і про саму реалізацію цього квартирника… ну і ще бахнула пару коктейлів . Після цього, виступила зі своїми віршами Варвара Поднос (творчий псевдонім Molnijadevochka). Не скажу, що я була в захваті від її віршів, але враження лишилось гарне. Звісно, мені більше сподобалась україномовна лірика. Мені дуже хотілось зняти на відео виступ DRUMТИАТР’у, я вирішила поставити фотоапарат кудись у зручне місце для зйомки… і додумалась – поставила на колонку, з якої він “благополучно” гепнувся при перших же акордах… і більше не вмикався.
Ну і фіг з ним, я трохи пофотографувала на телефон, просто віддалась настрою, який вирував в залі, коли Іздрик і Семенчук виконували свої пісні.
Що потішило, що територію перед сценою звільнили від зайвих “меблів” і людям було де танцювати, шаленіти, гоцати, стрибати і прєдаваться ейфорії. Що вони (а з ними і я) добросовісно й робили.
Енергетика буяла! Нарешті- таки, побачило світ те слайд-шоу, яке не запустилось ні в Могилянці, ні в Арсеналі.
Зображення проектувалось прямо на сцену Юрка з Грицем і на біле полотно позаду них. Це додавало антуражу виступу.
Кайфовий концерт вийшов. Дуже потішила пісня “Києве мій”, для мене вона стала приємним сюрпризом.
Щодо подальших подій, дуже доречною буде фраза Андруховича: “Історій про Іздрика є безліч або принаймні декілька. Це був лише початок. А продовження – саме так‚ зараз буде продовження‚ наступна історія про Іздрика – сам Іздрик!”
Усього розказувати не буду, але після виступу я ще познайомилась з Аліною, яку заочно знала до того, коли вона про мене турбувалась, щоб я дістала квитки на цей самий квартирник. Та й ще розговорились з харизматичною Софією, приятелькою Гріши та Юрка. Люди, отримавши афтографи, пішли домів чи далі продовжувати двіж, а я залишилась…
Спочатку тусили в Closer на другому поверсі, там шикарна літня площадка…
- Я взагалі хімік технолог
– Ну саме тому ти тут *видихаючи клубу диму- каже Юрко
Потім лаундж з диванами, слова подяки оргам, теревені і думки про те, що робити далі. Розмови про те, що робити далі, порогулянка по Подолу.
- Ну ви мене зморили вже цим ходінням
– Та я б зловила попутку, в мене до того талант
– І що того таланту зараз, коли ми все йдемо? Треба щось робити!
*через пару секунд я зупиняю не просто попутку, а мікроавтобус, який вмістив би всю компанію. Але частина людей нас покинула і в тому мікроавтобусі нас їхало четверо. Оригінально і атмосферно. Трансфер- вул. Констянтинівска-Котрактова площа.
– Ну, питання є?))))
– Ок, забираю свої слова назад!)
Далі розповіді про поїздку в Одесу, байки з життя.
- А де ви саме жили в Одессі?
– На Дерібасівській. Ти уяви, а в мене ж була кличка Дерибас! І тут я в Одесі, на Дерібасівській, щось в тому було… Взагалі, Одеса неймовірна. Це, як Львів, якого не впізнаєш.. ну і море.. море!!!
…І в той момент я чомусь вже не дивувалась, що їду в машині з Іздриком і ми спілкуємось… Все було, наче, так і треба… І це було прекрасно!)
…Далі знову пішки. Грицю, ще приходилось перти важку сумку, я все чогось переживала, щоб він її ніде не забув *по власному досвіду знаю, що таке можливо*…
… Сквер біля могилянки, шампанське, купа маленьких дівчаток, які самі не вірили своїм очам, що бачать свого кумира, отак, зовсім поруч. Вони його оточили з усіх сторін і я, навіть трохи злякалась спочатку. Ще розтягнуть на сувеніри по шматочкам!..
- Юрко, от я нещодавно відкрила свою книжкову шафу, а там книг 10 Пєлєвіна, а поруч книг 5 Ваших – от такий симбіоз.
– Ну все правильно! Там тільки Набокова не вистачає.
– Я думаю, це ще попереду.
- А в Вас таке буває, що в такому двіжі людей, переважно незнайомих, виникає думка “I’m too old for this shit”?
– В мене не така добра англійська, переклади
– “Я вже застарий для цього всього”
– Та нєєє…. все нормально, просто не люблю зайвого шуму та напрягу. Взагалі, я відмовився від зайвої музики в житті. Навіть фонової. Оце, мабуть, ознака старості.
– Я і сама не люблю зайвого шуму, хоча зараз, мене хлібом не корми, дай поїздити кудись, на події походити. А дома відмовляють “нашовонотобітребасидикращедома”
– Ну бо їм не зрозуміти твого шаленого темпераменту. Зараз будемо їхати в таксі і я тобі вірш прочитаю, про твій темперамент.
– Та я з Вами не їду, маю справи завтра.
– Тоді зараз, слухай…
Для повноти картини, додаю текст того самого вірша (з якого, по збігу обставин, почалась моя любов до лірики Іздрика, з легкої руки Оллі Перехрест, яка дала мені його збірку рік тому).
Я розплилась в посмішці
– Дуже дякую! Знаю цей вірш.
– Я знаю, що ти знаєш *теж посміхаючись відповів Юрко*
Ну а далі приїхало вищезгадане таксі, обнімашки-цілувашки на прощання, ще раз подяки за шикарний вечір і за знайомство.
Фінал. Дорога додому і осознаніє, що то все таки було, а не примарилось.
Любий читачу, якщо ти дочитав до цього рядка – Ти мій герой!