Вони дивились на неї і їхні очі блищали. Кожен з них хотів отримати її.. посмішку.
Вона була їхньою білявою принцесою, серед інших місцевих дівчат, не схожих на неї, через свою карамельну засмагу.
Вона виходила вранці на море, в той час, коли сонце своїми першими променями відзеркалювалось в воді. Вона виходила повністю оголена. І лише деякі ранкові птахи бачили її білосніжну шкіру і таке саме волосся. Вона пірнала з пірсу, ніби русалка, яка мала повертатись додому, в глибину цього чорного, але насправді, на колір – блакитного, моря. Хвилі огортали її тіло, різали лезами холоду… хвилі, такі самі блакитні, як і її очі. Дика русалонька одеського узбережжя, що дарує посмішки цим хлопцям… хлопцям, з їх підлітковим максималізмом і шаленою тягою до блакитного моря її очей.