“Оце я тут такий красаучег” © Іздрик
Учора побувала на першій з трьох лекцій письменника Юрія Іздрика. Лекція була присвячена Тарасу Прхаську – “Нейробіологія ланшафту”.
Іздрик зачитував уривки з творів Прохаська, розповідав цікаві факти та історії.І все це він робив у своїй неповторній манері.
Мимоволі були зачеплені герої і наступних двох лекцій – Сергій Жадан та Юрій Андрухович. Як на мене дуже мало часу тривала лекція – хотілось слухати і слухати, щоб задовільнити жагу спілкування з цікавими неординарними особистостями. Взагалі зловила себе на тому, що було б прикольно, як би Іздрик читав би мені Прохаська на ніч. Але то таке, з мого особистого фетишу.
Деякі репліки встигала занотовувати:
Два абзаци Прохаська це так дофіга.
Я під кінець творчості почав писати дурнуваті віршики.
Жадан не еволюціонує. Йому це нафіг не треба.
Тарас Прохасько не переодягався для образу бездомного… він так завжди ходить.
Жадан юзає стан бодуна, як творчій простір.
Коли я себе відчував українським письменником – це було дуже важко.
Хто-хто а от Тарас Григорович на мене зовсім не вплинув.
А після лекції довга черга за автографами. Юрій попросив “Тільки не несіть мені підписувати книжки Прохаська, бо я не маю права того робити”.
Я теж пішла за автографом. Стояла і розказувала Автору, як примусила консультанта в книгарні пів години шукати мені ці книжки, бо саме сьогодні я маю отримати автограф автора. Він посміхавася, щось в мене запитав. Хвилювалась як на першому побаченні. Сьогодні буде друге…
