Продовженням мого мистецького марафону став ще один день Книжкового арсеналу. Йти треба було дуже швидко, щоб встигнути бодай щось почути і побачити з тих декількох годин до закриття.
На вході до арсеналу прийшлось проштовхуватись прямо повз Діму Шурова, який все думав через яку частину турнікету йому проходити. Далі ледь не збила з ніг Діму Лазуткіна (багаторічний досвід катання на роликах допоміг вчасно звернути з хибної траєкторії руху).
Ці всі маневри дозволили вчасно потрапити на виступ Іздрика (цей блог скоро буде нагадувати суцільні оповідки про Юрка, але поки вісь подій саме така, тож крутимось навколо неї далі).
Цей виступ майже дублював учорашній. Різниця була в наявності модератора – Мар’яни Савки, та більш пристойного звуку. А тому слайд-шоу з ілюстрацій ніби пороблено – цього разу знову була нє судьба йому запуститись.
От тут добрі люди записали те, як звучала частина з віршами. Особисто мені більш за все подобається Ноктюрн.
Загалом атмосфера була досить приємною. Юрко дотепно жартував, Мар’яна ставила ненав’язливі запитання, всі уважно слухали. Вільних місць не було, народ юрбився біля локації.
Але не полишала думка, що попередній виступ в Могилянці був більш душевний, камерний. А тут, в Арсеналі, була інша атмосфера – відчувалось, що ти на серйозній мистецькій події.
Приблизно через годину прийшов Ірванець, привітався і своєю появою символізував закінчення виступу Іздрика.
Далі афтограф сессія і дівчатка-дівчатка-дівчатка.
Після виступу випадково зустрілась з Олею Камі та Оллі Перехрест, котра рік тому, на моє прохання дати щось почитати з сучасної поезії порадила мені Іздрикову добірку “Ю” (яку я досі їй не можу ніяк повернути).
Також не залишилась непоміченою Танічка Давиденко, з якою я напередодні переписувалась у фейсбуці. Наживо вона неймовірно позитивна і безпосередня людина. Дуже була рада такому знайомству. Шкода не встигла привітатись з Іллєю Стронґовським, бо знову ж таки дуже поспішала.
Вибігаю з Арсеналу, а тут Таня з Іздриком. Ну я підмазалась, попросивши мене сфотографувати з Юрієм.
Я до Іздрика, а він мені, ніби впізнавши:
– О! А цілуватись будемо?
Я трохи в шоці
– Не знаю…
Таня фотографувала, а в мене в голові лунала думка “От блін, треба було погоджуватись! Но момєнт утєрян!”. Саме тому в мене такий дивний погляд на тому знімку))))
