Ліна Костенко пише геніальні вірші, які зколихують внутрішні відчуття та розбурхують національну свідомість. Читаю уривки з її історичного роману “Берестечко” і важко втримати сльози.
“Віки ідуть. А нам усе амінь. Нема спокою між Дніпром і Бугом. Вже стільки літ, вже стільки поколінь! – усе життя – між шаблею і плугом. ” © 
Нічне небо осяяне сумом. На ньому не видно зірок та надії на наступний день.
Нічне небо нічого не обіцяє але неймовірно вабить. Нічне небо цієї зими не бачило наших закоханих очей… та попереду ще багато днів. Можливо щось зміниться на краще.
i hope so
I know that you are just like me oversensitive
We’re an ordinary breed
Taking everything for much more than it means
Well, it’s dangerous and it’s sweet
Cut us and we bleed
