Якщо ви не любите кіно, або не любите блокбастери, або не любите фільми в форматі IMAX, або все вищеперераховане в сумі – то краще тицніть червоний хрестик в кутку цієї закладки в браузері і почитайте щось з того, про що цікавитесь. Всі хто лишився- Welcome!
And

Let the Holy War begin!

Саме під таким гаслом можна починати розказувати комусь свою думку про новий фільм Майкла Бея “Трансформери 4. Час вимирання“.

Сходу можеш почути поради про мультик 86-го року, чи просто “Мультфільми були кращі і цікавіші”. Ну ок, може і були, але вони були цікавіші нам тодішнім, дітям радянського простору, яких мама кликала “Йди додому!!! Вже Трансформери почались!”. Я сама тоді дивилась ці мультфільми з шаленим захопленням (як і фільми саги “Зоряні Війни”, чим дуже дивувала своїх домашніх).

Але зараз за вікном буремний 2014 рік і певно якось треба йти в ногу з технологіями (Нокія 3310 теж була кльовим телефоном, але чогось же ми юзаємо сенсорні телефони ;)).
Щодо кіноіндустрії, вже давно і міцно в звичайний побут кіномана вселився формат IMAX. Я коли вперше побачила фільм в IMAX, то подумала, що більше ніяких ніколи не дивитимусь! Це звісно була нереалістична заява, як після поїздки на шикарній машині сказати, що більше ніколи в маршрутку не сядеш.

То ж, коли виходять нові епічні фільми, вже рефлекторно для себе вирішуєш в якому форматі його дивитимешся (якщо ти звісно не з тих “збоченців”, що дивляться блокбастери на телефоні).

До перегляду чула багато несхвальних і неоднозначних відгуків про цей фільм. А скільки я таких прочитала після перегляду фільму – то взагалі окрема історія.

Сюжет я переказувати не буду, а як і зазвичай перелічу моменти, на які звернула увагу (як позитивні так і негативні… або просто дивні):

1) Фільм варто дивитись тільки в IMAX (ні, мені не платять за те, що я хвалю цей формат, я дійсно його обожнюю, щиро і всім своїм кіноманським єством).

2) Ця дівчинка-підліток, донька головного героя, Тес з прекрасними ногами і в коротеньких шортиках, але з жахливим кольором помади. Її постійна поява в кадрі з проекцією “гляньте які ноги.. яка дупця… які шорти” – звісно атракційний момент, для хлопчиків/чоловіків у залі. Я схиляюсь до логічного висновку, що саме чоловіки є цільовою аудиторією фільму.

3) Постійна епічна поява в кадрі американського прапору, що гордо майорить на фоні подій

4) Багато гарних “картинок”, коли хочеться зупинити фільм та зробити прінт-скрін. Красиві краєвиди, заходи сонця, небо, поцілунки на фоні сонячних променів.

5) Не така блискавична зміна подій на екрані – звісно, все як завжди вибухає/горить/перевертається/трансформується але не так, як у третій частині, коли все настільки швидко відбувається перетворюється на кашу.

6) Мало харизматичних десиптиконів. Мегатрон і той тільки епізодично з’являється. Місію головного негативного героя перемістили на плечі хед-хантера Локдауна (англ. Lockdown).

7) Плащ Кроссхейрза. Виглядає досить ефектно але в той самий момент – дивно. Хоча наявність плаща додавала епічності не одному герою, згадується Нео з Матриці та Джон Гаррісон з фільму “Зоряний Шлях“…і звісно Локі з фільму “Тор”

8) Винахідники – перший, Кейд Йегер, бідний та “хороший”, якого грає Волберг, а другий, Джошуа Джойс, багатий і “наче поганий” – його грає Туччі. Обидва понавинаходили на свою голову. Але сподобалась їхня солідарність у певних моментах. До речі,  деякі порівнюють Джошуа Джойс з Тоні Старком – я б цього не робила, досить дивне порівняння.

9) Спритна азіатка – ну куди ж без неї.

10) Вже звичні сцени руйнування великих міст – цього разу ми бачимо як на очах руйнується Гонконг.

11) Стьоб над ірландцем – це певно вже “склалось історично”, кліше, яке часто використовується в фільмах.

12) Hound тепер став товстим роботом – звідси питання “Навіщо було робити товстого робота?”, це якийсь прояв толерантності до людей з надмірною вагою? Робот то прикольний, але…

13) KSI – “крокодил не ловится, не ростет кокос” – 10 прототипів робота і все одно виходив не Оптімус, а Мегатрон. Ну йолкіпалкі, з такими то грошима і не найняти нормальну команду для проекту. І “ми його ще ні разу не тестували” – як результат повна лажа і провал. Може пончиків менше треба було їсти.

14) Ріже очі product placement. Особливо від Victoria’s Secret.

15) Джеймс Сейвой, якого грає Тітус Уеллівер – мій улюблений персонаж у цьому фільмі (так, дівчата люблять поганих хлопців). На вікі якийсь незрозумілий вусатий дядько, а у фільмі він чудовий! Мужчіна в расцвєтє лєт, з засмагою і сивиною, у відмінній формі і жорстким характером.

Окремо хочеться виділити музичну тему Imagine Dragons – Battle Cry, яка гармонійно вписувалась у візуальний ряд.

Я не буду робити якихось філософських висновків на тему – “куди котиться кінематограф”/”ми всі потонемо в цих сіквелах”/”Блокбастери для тупих”/”Макл Бей намагається стрибнути вище голови” – таких тем повнісінько в інтернетах.

Можу сказати тільки одне – мені фільм дуже сподобався і ці три години пролетіли на одному диханні.

А ви краще самі сходіть та подивіться і зробите свої висновки

P.S.: ТУТ трохи для для любителів подивитись “як це знімалось”.

Фото знайдені на теренах Інтернету

В проміжку між навчанням в домашніх умовах, мені, безробітній людині, захотілось піти в кіно. Вибір впав на фільм “Edge of Tomorrow” (в українському прокаті – “На межі майбутнього“). Хоча після перегляду трейлера я думала, що фільм середнього ґатунку, а то і просто мура.

Один з моїх друзів сказав коротко про цей фільм – “Це як день бабака, але з екзоскелетами”. Тобто сама ідея з часовою пасткою ніби і стара, як світ, і використана в багатьох фільмах (список яких можна подивитись ТУТ), але її все одно, ще раз, взяли в роботу.

Сюжет я переказувати не буду, лише відмічу деякі нюанси:

- Цікаво, що у фільмі всі армії Землі об’єднуються проти одного ворога. Тобто, тема війни ніби задіяна і в той же час нікого не образили. За ворога взяли інопланетян, що за зовнішнім виглядом дуже нагадували машин-вбивць з фільму “Матриця“.

- Знову пропаганда Американської армії, з патріотичним підтекстом, з демонстрацією розмаху озброєння (навіть не уявляю, через скільки років можливо буде таке знімати про нашу армію). Масштабно і з розмахом. Але при цьому нотки сарказму – Билл Кейдж, жодного разу не був на полі бою і першочергово був піарщиком (spokesman) в лавах американської армії. Тобто сам він загітував сотні тисяч бійців йти в армію – але сам ні на йоту не хотів би потрапити в вир бойових дій.

- Для глядача Кейдж постає в ролі боягуза і дезертира, але в ході фільму він еволюціює, як морально так і фізично. Це відрізняє фільм від стандарту, де головний герой апріорі супермен, який порішає усі проблеми, надає копняків нєгодяям і закохає в себе прєкрасную даму. Звісно і це все було, але Кейдж героєм став не одразу. Йому прийшлось для цього пахать, як коняці. Тренування, постійні спроби стати краще і таки перемогти.

- Дуже потішив доречний гумор. Жарти були трохи чорні, але мали сенс і їх було рівно стільки, скільки треба. Зізнаюсь, найбільше ми сміялись, коли Кейджа переїхала машина, під час чергового невдалого маневру. А далі репліка “Тю! От ідіот!” (родзинки українського дубляжу).

- Сюжет дуже нагадував сценарій комп’юторної гри – Дійшов до чек-поінта/щось не вийшло/вбили/поновився знову на чек-поінті/виправив помилки/пройшов далі… і т.д. до перемоги. Вороги різного “калібру” і фінальна битва один на один з Босом. Як потім виявилось, це схожість з геймерською класичною структурою сценарію була навмисне закладена режисером фільму. 

- Емілі Блант (яка мені в цьому фільмі зовнішньо нагадувала співачку Лару Фабіан). В цьому фільмі Емілі стала приємним відкриттям. Вона була, звісно у відмінній фізичній формі, без якої не зіграти універсального солдата, чи то пак Full Metal Bitch, Ріту Вратаскі. Білявка, яка дає прикурити чоловікам і тренує головного героя. І головне, що без перегину у сторону надмірної мужності. В деяких місцях фільму Ріта веде себе, як типова жінка, і це додає героїні шарму. Але це про героїню, а от про саму Емілі хочеться ще сказати, що я б ніколи не згадала її в образі Емілі Чарльтон (амбітної помічниці головного редактора модного журналу, з фільму “Диявол носить Прада“). Якби не приятелька, то я навіть думки не допустила, що вже бачила фільми з Емілі до того (то ж Олю, вибач, беру свої слова назад, ти була права!).  Але ж пройшло 8 років, Емілі явно “підросла”.

- Спецефекти не перетягували на себе всю увагу, як це наприклад було у всіх частинах Трансформерів. Але навіть дивлячись в 2Д, було видно, що все зроблено зі смаком.

 - Затерта до дірок тема постапокаліптичних пейзажів. Цього разу можна було побачити у цьому світлі руїни Парижу. 

- Символічність завершення основних подій з настанням сходу сонця та гарне закінчення без зайвих банальностей. 

Цікавинки:

- В основу фільму ліг роман Хіросі Сакурадзакі «Все, що тобі потрібно — це вбивати».
– Усі трюки Том Круз виконував самостійно.
– Емілі Блант тренувалась для своєї ролі приблизно три місяці.
– Частина зйомок проходила в тому самому студійному павільйоні, де знімались фільми про Гаррі Поттера.
– Аутентичну назву “Аll You Need Is Kill”  було спеціально змінено на “Edge of Tomorrow”, щоб уникнути слово “Kill” (вбивати), так як цим і так перенасичений інформаційний простір. Творцям фільму хотілось уникнути негативу, який викликає в людей це слово.
– Дизайн костюмів-екзоскелетів створювався на основі реальних прототипів, розроблених агентством передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA).
– В образ героїні, яку грає Емілі Блант, закладено інтуїтивну схожість з образом Жанни д’Арк.
– Кожен бойовий костюм важить 39 кг, а його важча версія – приблизно 59 кг. Щоб одягнути такий костюм потрібно була допомога ще 4-х людей. На початку зйомок Том Круз витрачав пів години, на те, щоб одягти костюм і ще пів години, щоб його зняти. До кінця зйомок він скоротив цей час до 30 сек.
– Компанія Warner Bros. інвестувала приблизно 100$ млн. в розкрутку фільму.

Взагалі фільм “Edge of Tomorrow” значно перевершив мої очікування. Сюжет динамічний з вкрапленням гумору, розслабитись нема коли. До самого фіналу неочікувані повороти подій. Повторюваність сюжетних фрагментів усюди доречна і гарно скомпільована. Ну а витримці головного героя можна тільки позаздрити. Хоча він сам винен, що так сталось – не хотів йти на війну, але в результаті пройшов її в рази більше, ніж інші, задіяні в сюжеті персонажі.

Усім шанувальникам цього жанру, фільм дуже раджу!