“Кожного ранку ми збираємось ніби на кухні гуртожитку. Ділимось тим, що наснилось і тим, що думається зранку… тим, що боліло на серці і тим, що гріло душу.
В когось з’явилось кохання, в когось померла близька людина. Хтось пив всю ніч, а хтось кохався.
Хтось з заплаканими очима не розбирає літер на клавіатурі, а комусь приходили смс із зізнаннями.
Хтось зараз зустрічає сонце, а на іншому континенті у когось воно тільки сідає за обрій.
Катання на роверах, автівках, роликах… весілля, нові книжки, старі фотографії.
Дороги, що ведуть у міста цієї, і не тільки, країни.
Десь починається дощ, та блискавки пронизують небо, а інші діляться тим, як жахлива спека зневоднює джерела.
Ще свіжі поцілунки на вустах і багряне небо, що поглинає день… ще один день.
Хтось наливає чай або каву, а хтось – віскі…
Ми всі такі різні і в той же час маємо одну спільну рису – викладаємо на спільній кухні все що є.
140 символів відвертості і життя, такого, як воно є.
І як сказала одна чудова дівчинка – “якби ми не були такими, то ніколи би не познайомились”.
Текст, що був написаний мною мйже 2 роки тому, про особливості української твіттер-спільноти.
Завдяки твіттеру я познайомилась з прекрасними людьми, які живуть в різних куточках світу!
