– Скажіть будь ласка, куди мені звідси йти?
– А куди ти хочеш потрапити? – відповів Кіт.
– Мені все рівно … – сказала Аліса.
– Тоді все рівно куди і йти, – помітив Кіт.
-…тільки б потрапити куди-небудь, – пояснила Аліса.
– Куди-небудь ти обов’язково потрапиш, – сказав Кіт. – Треба лише достатньо довго йти.
Льюїс Керрол
«Аліса в Країні чудес»
Цей день почався о першій дня.
Прокинувшись в обід, ти скорочуєш собі світовий день і не встигаєш отямитись, як вже шістнадцята година.
“Які_в_тебе_плани_на_вечір_треба_забрати_відро_малини” – питання, чи то пак, вже чітке ствердження, не залишає тобі варіантів розвитку подій.
Керуючись волею власного фетишу, щодо підбору кольорів, ти компонуєш – сині шкарпетки і червоні кеди, сині штани і червону кофтинку … і їдеш забирати синє відро з червоною малиною.
На зупинці біля метро погляд мимоволі зупиняється на дверях книгарні. На цих дверях висить аркуш з заголовком, який ти можеш прочитати здаля – “WANTED…”. Підходиш ближче, щоб роздивитись кого таки розшукують в цю книгарню – виявляється продавця-консультанта. Усміхаючись думаєш, що на цю роль не підходиш, бо 50% твоєї власної книжкової полиці займають майже всі книжки одного автора… майже всі… і лише одну ти вже приблизно пів року безрезультатно шукаєш.
Тим часом в навушниках по радіо звучить Pure Morning- Placebo.
І не дивлячись на те, що поспішаєш, ти вирішуєш зайти в книгарню. Знімаєш навушники… але продовжуєш чути все ту саму пісню, що і до цього.. і це трохи збиває з пантелику, бо не одразу розумієш, що в книгарні просто увімкнено ту саму радіо-хвилю. Розповіддю про цей збіг ти і починаєш розмову з продавчинею, вважаючи, що вона обов’язково має дізнатись про цей “вельми важливий факт”.
А далі “В вас є щось з прози Іздрика?”, питаєш ти, навіть не очікуючи позитивної відповіді, але вже через лічені секунди в твоїх руках та сама книга, яку ти пів року шукав!
І вже трохи пізніше ти розумієш, що кольори її обкладинки теж є комбінацією синього і червоного…