Іздрик у Могилянці.

Про виступ Іздрика у Могилянці я дізналась ще до поїздки в Тернопіль, то ж в мене вийшов непоганий мистецький марафон.

Дивом відпросившись з роботи я поспішила на Поділ. Там зустрілась з Марією Мате та Оксаною Соломкою. Оксана стала моїм провідником в стінах Могилянки, бо я там до того ніколи не була. Тай взагалі давненько не ходила в пошуках аудиторії, одразу ностальгія охопила за інститутом.

Спочатку ми прийшли в одну аудиторію, але потім через якусь накладку подію було перенесено в іншу. Табун дівчаток сунув коридорами, всі поспішали, щоб зайняти більш зручне місце і бути ближче до Автора. По дорозі ми ще зустріли Софійку. Я її впізнала, хоча бачились ми всього один раз.

Останнім часом так багато з’явилось нових знайомих. І всі – дівчата.
Діалог з Оксаною (далі – О.):
Я: – Їздила в Тернопіль на літ.фест, там дофіга дівчат. Ходила на лекції Іздрика, там теж дофіга дівчат. В Арсеналі дофіга дівчат.
О.:- А я була на футболі, там – дофіга хлопців!))
Я: – Блін, я знала, що ходжу кудись не туди xD

Юрій прийшов вчасно, розказував, що навіть хотів прийти раніше, щоб підготувати і налаштувати все до виступу. Хлопчик (певно з організаторів) довго, щось не міг намудрувати так, щоб одночасно йшло слайд-шоу з ілюстрацій до нової книги Іздрика, та щей так, щоб при цьому звучала музика. Поморочились 15 хв, встановили з горем пополам мікрофон. Вопщєм, Іздрик Юрйович читав лекцію в екстремальних умовах (цю репліку він сам запропонував для звітів про подію). Слайд-шоу з музикою так і не синхронізувалось, і від нього вирішили відмовитись.

Модератора теж не було, але це тільки потішило Юрія, бо визнав, що зазвичай модератори задають такі шаблонні питання, на які вже набридло відповідати. Щоб підкреслити безглуздість незграбного модерування, він вдягнув на руку окуляри і кумедно пародійною манерою поставив сам собі питання “Пане Юрію, а як ви стали літератором і що є джерелом Вашого натхнення?”. Певно, не треба додавати, що це все виглядало неймовірно смішно (але описувати це важко, бо текст не передає ні атмосфери, ні манери спілкування Іздрика з слухачами/глядачами, від якої, вищезгадані реципієнти завжди в захваті).

Далі, більш-менш налаштувавши звук, під завчасно заготовані музичні треки, Юрій начитував свої вірші (як він розказав потім на наступний день, на своєму виступі у Арсеналі – це було таке собі випробовування, бо робив він таке вперше).

Перформанс вийшов прекрасний. Голос Юрія у симбіозі з музикою і текстами гіпнотизував зі страшенною силою. Відчувалось як мурашки бігають шкірою. Чим нижчим ставав голос і чим інтимнійшою лірика, тим більш відчутно було, як хвиля ментальних дівочих оргазмів прокочувалась аудиторією .

А поезія у Іздрика і так інтимна нема куди. Як казав сам Автор – “Мої вірші – це такі собі приватні смс-ки”.

Після читання, щоб розбавити це поетичне караоке, як це водиться зазвичай, почались запитання з аудиторії. Дуже сподобались два запитання і відповіді на них. Я не гарантую дослівного переказу, але текст максимально наближений до оригінального.

- Ви казали на початку лекції, що працювали евакуатором на Чорнобильській АЕС.. Як це вплинуло на Вашу творчість?
– Евакуатором? (аудиторія заходиться сміхом, бо ж який до біса евакуатор? >_< Іздрик був ліквідатором!).  Хм.. та так, було діло. Там так радіація рубала, що люди неправильно паркувалися…

- Підкажіть, які найкращі місця у Калуші? Бо ми тут самі з Калуша і теж хотіли б їх відвідати!
– О! Діаспора! То давайте на афтепаті якесь.. Я знаю лише одне гарне місце в Калуші – це моя квартира! Коли людина починає пертися від себе самого, такий собі старечій маразм, то вже нікуди не треба ходити… ну хіба за сигаретами…

Далі ще пару віршів і автограф-сесія.. і дівчата-дівчата-дівчата… Наступний день готував ще одну зустріч з Юрком.

Фото Олени Коваленко, тобто мої.
Фото Києво-Могилянської Академії знайдено на просторах Інтернету