Якщо коротко (для лінивих – можна читати тільки цей абзац) – фест класний/в Тернополі від самого ранку робити нема чого/саме місто гарне/ на літ.фестах дофіга дівчат/Фото на телефон це зло/Лазуткін обаятєльний чортяка/Ірванець душевний приколіст/DRUMТИАТР чим далі тим кращі/Іздрик звєзда!
А тепер багатобуковок
Опівнічна зустріч з Олександром Сопронюком, яка стала ментальним копняком, щоб повернутись до літератури призвела ще до одної події. Після літературних лекцій Іздрика я дізналась, що він з DRUMТИАТР будуть виступати на мистецькому фетивалі Ї у Тернополі.
На ранок вже були куплені квитки. Далі пару тижнів очікування, зниження температури, відповіді на питання “навіщо воно тобі треба?”/”Мистецький фестиваль – ти що знущаєшся?”/”Гроші нема куди діти?”.
30 березня. Тернопіль.
5:35 ранку.
За бортом лайнера Київ-Івано-Франківськ -2°C
Я як розумна людина в плащі і кедах.
Завіса (як додав би Подерев’янський).
Чисто інтуітивно прямую до центра в пошуках хоч одного цілодобового закладу. Наївна.. обходила все – жодного відкритого місця де можна було б попити кави, чи бодай погрітись. Ну хрін з ним, йду до ставу, п’ю чорний ром з фляги.
Сонце потроху давало про себе знати.
На набережну сходились рибалки.
По маштабам Тернопільський став більше був схожий на Дніпро у нас в Києві (хоча, наприклад, той самий Дніпро в Черкасах більший схожий на море).
В такі моменти ловиш себе на думці, що воно і добре, що поїхала сама. Ніхто не тривожив того незбагненного ранкового затишку зайвими розмовами.
Трохи здивувала практично повна відсутність людей.
7:00 – Тернопіль нагадує мертве місто.
8:30 – Мала б відкритись Карма-Кава і врятувати мене. Але ні…
9:00 – Кав’ярня на Валовій стає моїм найулюбленішим закладом у Тернополі. Затишне місце, смачний чай, привітний персонал, а головне – вони відкрились раніше від усіх!
10:30 Зігрівшись та зарядивши телефон – рушила далі. В “Star coffee” бариста декілька разів перепитував мене, не повіривши, що я дійсно з Києва, тому що говорю гарною українською.
11:00 раптово з першого разу знайшла “Старий Млин” (Зазвичай я гублюсь у містах, де була 1-2 рази. Але в Тернополі мені все здавалось таким знайомими і майже не піддивляючись в мапу я знаходила потрібні напрямки і вектори руху).
На жаль, млин починав роботу лише о 12:00 і ще годину я прогулювалась прилеглими вуличками та двориками.
В Тернополі дуже суворі коти..
…і цікаві майданчики у дит.садках.
Певно не треба казати, що о 12:00 я була вже під Млином. В голові крутилось Вакарчукове: “Холодна.. голодна.. й невчасна..”. Але цього разу таки вчасна.
Не пошкудувала, що обідати прийшла саме сюди. Так смачно я давно не їла.
Час вже добігав до початку Фестивалю, на який я власне і приїхала.
13:00 я вже була в РК Максим, прийти вирішила завчасно, бо з фотозвітів було видно, що місць зазвичай не вистачало. Я така була не одна. До мене ще приєдналась дівчинка Оксана, яка теж приїхала на один день і була вперше в Тернополі. Познайомилась з одним з організаторів Віталієм Дембіцьким. Він розказав, що до чого, програму фесту, допоміг з придбанням квиточка. Вразив сам РК Максим, в якому проходив фест. Не дивлячись на “гламур” заклад справляв приємне враження – було багато місця, декілька залів, тераса з прекрасним видом на став. З Оксаною кинули речі у залі де мала бути основна частина фестивальної програми. Там як раз проходив саунд-чек DRUMТИАТР’у.
Початок прес-конференції трохи відкладався. Людей було все більше і більше. Зовсім випадково стала свідком зустрічі Ірванця та Іздрика.
Ну а далі власне була сама прес-конференція
Учасники Формуму розповідали про проблеми письменників в українському просторі книговидання, про сучасну літературу. Іздрик з Ірванцем дотепно перекидувались підколками, чим дуже тішили публіку. Обидва вищезгаданих презентували свої книжки. У Юрія Іздрика вийшла нова збірка AB OUT (Яку він ще сам не тримав в руках, бо вона вийшла з друку 28го березня).
Іздрик розповів, як він потрапив на цей фестиваль - “Зателефонували невідомі люди, запропонували приїхати на невідомий фестиваль, але сказали що відшкодують витрати на проїзд, проживання і гарантують триразове харчування. Я не міг не погодитись. Хоча мене ще жодного разу не годували”. Далі, тема триразового харчування виринала не один раз.
Трохи запізнився на прес-конференцію Дмитро Лазуткін, який повідомив “А всі знали що годинники переводять сьогодні? я ні! – тому і запізнився”. Після основної частини мали бути питання з зали, але всі мовчали. Врятував ситуацію хлопець, який запитав Ірванця чи коштував він вже фірмове тернопільське пиво, після того запитання з зали йшли більш активно. Григорій Семенчук cказав, що книг він своїх не привіз, тому допомогти йому можна просто грошима.. йому в руки.
З усього розказаного письменниками можна було зробити висновок, що зараз їм допомогти фінансово можна лише передавши гроші особисто в руки, бо через видавців до них доходять лише копійки.
17:00 відбулася презентиція книги Дмитра Лазуткіна “Колядки та Вальси”. Розповів про її творення, згадав не злим тихим словом Стронговського, який долучився до оформлення книги (про що я одразу написала в Стронгу, з яким товаришую через твіттер). Книгу придбала і підписала, а Дімі передала привіт від Стронга (пєрєдатчік, блін). 
Оксана (про яку я писала вище), дуже хотіла придбати збірку Лазуткіна, але їй не вистачало грошей. Оце я була вперше спонсором придбання книг. Відчуття приємне, скажу чесно.
Попереду було найцікавіше але шикарна погода звала на прогулянку біля ставу. А ще звала Олеся, з якою я вже давно товаришую через твіттер. Прекрасно поспілкувались, попили кави і я пішла знов на фест. Далі у програмі був Ірванець.
На терасі РК Максим картина “Митці” – Дмитро Лазуткін в оточенні 5ти дівчат – сидять за столиком сміються… і поруч за сусіднім столиком Гриць Семенчук і Юрій Іздрик – мовчать, дивляться на став, курять.. і пусть вєсь мір подождєт. Картина дивувала контрастом і водночас гармонією.
Ну менше з тим.. Ірванець. Запалив приємним настроєм, влучними сатиричними і ліричними творіннями, декларував по пам’яті.
Далі організатори проводили благодійний аукціон, гроші з якого передавалися сім’ям поcтраждалих на Майдані Тернополян.
Декілька картин викупила Ірена Карпа, яка мала виступати того самого вечора.
Шкода, що грошей ні на аукціон ні на книгу Ірванця в мене вже не було.
Аукціон добряче затягнувся, і з ним виступ DrumТИатр’а. Трохи не зрозуміло, чому не прибрали стільці з зали на концертну частину фесту раніше (це відбулось тільки перед виступом Карпи). Прийшлось сидіти, щоб не затуляти нікому сцену.
Від самого виступу я мало чого очікувала, бо мала дуже дивні спогади після першого мого відвідування виступу Семенчука та Іздрика у Дивані пару років тому. Тоді, почувши пісню про Оксану Забужко виникала лише одна думка – нущозафігнятака!?)) Але тоді я і поняття не мала ні хто такий Іздрик ні хто такий Семенчук і з чим курити той ДрамТиатр. Зараз же ситуація була кардинально іншою. Ну власне тому і концерт цього разу перевершив всі очікування.
Після виступу я трохи відволікла Юрія від складання апаратури, попросивши підписати мені книгу. На питання – для кого, відповіла – для Літо-Лєни, що викликало приємну щиру усмішку автора (принаймні я так думаю, що щиру).
А далі виступ Карпи, але його я вже не застала бо поспішала на потяг. Враження лишились дуже приємні. Організаторам великий респект за цей мистецький захід!
P. S. Дуже сподобалось фото Анюти Філатової, з її дозволу стягнула до блогу.
Pingback: Іздрик у Могилянці. | ЛітоЛєна()