Думки минулого травня
Уявимо гіпотетичну ситуацію – стоїш ти, скажімо, на зупинці. Чекаєш автобус з необхідним номером і тільки він тебе довезе до тої кінцевої зупинки.
Поки чекаєш, приходять інші, попутні. Ти вирішуєш скоротити шлях і сідаєш. Їдеш пару зупинок, знаючи, що це не твій номер і треба вчасно вийти, щоб не збитись з маршруту. Твого, саме твого вірного маршруту.
В житті так само – чекаєш “того самого”, з яким би та на все життя, але зустрічаються усілякі “попутні”. Іноді навіть думаєш, що може життя змінить свій маршрут і це таки твого номеру автобус.
І от ще що – трохи дивно ображатись на автобус, тільки через те, що він не довіз куди треба – ти ж знав, це не твій номер.
Але нудне очікування, або ще гірше – страх, що ти так і простоїш на тій зупинці, так і не дочекавшись підштовхує нас на ці “пару зупинок”.
Не варто когось звинувачувати в тому, що твої ілюзії це лише ілюзії та вигадки. Не треба жити марними сподіваннями, та головне – не треба боятись.
Мені набридло їхати не туди…
