До закінчення інституту я майже нікуди не їздила, а тепер мене все частіше називають непосидючою мандрівницею.
Ми з друзями давно обговорювали поїздку в Полтаву але зазвичай до конкретних планів це так і не доходило. Хід подій змінив наш товариш, який запропонував відсвяткувати свій день народження саме поїздкою у серце України. Погодні прогнози нас не лякали. Квитки та житло були заброньовані, дякуючи імениннику. Також в перспективі була екскурсія містом.
Їхати ми збирались на комфортабельному Інтерсіті+. Це несло за собою дві новини, які за класикою відрізнялись характером:
Перша, хороша – їхати нам треба було всього 3 години в шикарному потязі.
Друга, погана – прокинутись треба було о 4й ранку, щоб зібратись та встигнути на вокзал.
Організм вперто не хотів відключатись об 23 годині, сни були дивні і прокидалась я кожну годину, як роблять це невротики, які бояться проспати потрібний час. О 3й ранку вже ніякого сну не було. Нав’язливих думок можна було позбутись лише почавши поволі збирати речі, чим я, в решті і зайнялась.
Як добре було б, якщо хтось би мені тоді сказав – Оленко, візьми шапку.. на всяк випадок!
О 5й я вже стояла на вулиці і чекала своє таксі, яке причому не з першого разу вдалось викликати.
Віз на вокзал мене досить дивний хлопець, на не менш дивній машині. Ну тобто машина не така вже й дивна – просто в жахливому стані. Але на той час вибирати не приходилось. Щось мене переклинило і я сіла біля водія (зазвичай я так не роблю, бо не люблю зайвих розмов, вірогідність яких підвищується, коли сідаєш на переднє сидіння).
І всю дорогу водій мене діставав питаннями.
- Почему Полтава? Домой едете?
<…>
– Та что там смотреть! Село городского типа.
<…>
– А почем билеты нынче в Полтаву?
<…>
– А каким поездом едете?
<…>
– А может лучше в Луганск?
<…>
– Поедьте в Днепропетровск, я оттуда.
<…>
- А в Одессе были? Я всю Украину видел, работал 5 лет на овощебазе <…історії про робочі будні водіїв, які працювали на овочебазі…>
Дуже хотілось, щоб ми скоріше приїхали. Так сталось, що на вокзалі я була раніше всіх. Дочекалась друзів і ми рушили. Наша весела компанія певно дратувала пів вагона.. інша частина сміялась разом з нами.
Час пролетів досить швидко і ми опинились в Полтаві.
Перше враження – “Та епт.. можна було нікуди не їхати – це ж викапєнна Дарниця!”. Холодний вітрюган і похмура погода все більше примушували жалкувати, що ми поперлись в цю поїздку. Але так компанія в нас весела сама по собі – то сумувати не приходилось.
Вразила довжелезна алея з каштанів, але вони ще тільки почали зеленіти, то ж всю красу приходилось дофантазовувати. Дійшли до готелю, заселились – місце затишне, приємне. Так що, якщо будете їхати в Полтаву і не знатимете де жити – готель “Явір” те що треба!
А далі за програмою екскурсія. Екскурсовод нас чекав в центрі, а як туди потрапити ми запитали на рецепції:
- Підкажете, яким транспортом нам доїхати в центр?
– Вам потрібен автобус кільцьовий.
– Дякуємо, а який в нього номер
– Кільцьовий
– Ну це зрозуміли. А номер який?
– Та кажу ж вам – КІЛЬЦЬОВИЙ!!!
Поки йшли на зупинку ділились думками, про те що якась дивна ця дівчина.. і тут повз нас проїзжає автобус на якому великими буквами написано “Кільцьовий”.
Завіса!
Ми таки доїхали до центру, звідки стартувала екскурсія, наявність якої піднімала рейтинг тієї поїздки, в моєму топі подорожей.
Ми дізнались про історію міста, подивились пам’ятники (ті, які ми бачили напрочуд гарні) та архітектурні родзинки Полтави.
Біля театру ім. М. В. Гоголя знаходиться пам’ятник Марусі Чурай, зроблений він був за портретом самої напівлегендарної української народної співачки та поетеси.
Над бюстом і горельєфом пам’ятника Котляревському скульптор Л. Позен працював більше 6 років. 
Кажуть, що полтавський пам’ятник Гоголю вважається найточнішим з усіх, бо зроблений був по відтиску з його посмертної маски (уявіть, навіть таке робили раніше).
Далі за пам’ятником алея зі скульптурами героїв творів Гоголя. Мені більш за все сподобалось, як скульптор поєднав символи Сорочинського ярмарку:
Навпроти краєзнавчого музею стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку. Скульптор І. Кавалерідзе виконав його стилі кубізму. Вийшло дуже цікаво і нестандартно:
А от і сама споруда краєзнавчого музею, виконана в стилі українського модерну, фасад якого щедро оздоблений орнаментами та гербами:
Пам’ятник захисникам Полтави (О. С. Келіну), що був відкритий до 200-річчя Полтавської битви , прикрашає бронзова фігура лева. Кажуть, якщо потриматись одночасно за пащу і хвіст того лева, то загадане в цей час бажання збудеться (але з фото видно, що популярністю користуються не тільки вищезгадані частини пам’ятника).
Також, на Івановій горі, ми не могли оминути пам’ятник славнозвісним полтавським галушкам. Щорічно біля цього пам’ятника проходить Свято Галушки, а для весільних фотосетів, це місце в списку обов’язкових.
До того часу ми вже капітально змерзли і якраз екскурсія добігла кінця. Наступним пунктом була пивоварня “Августин”, де ми мали змогу зігрітись і втамувати голод. Кухня там дуже смачна та приємний інтер’єр. Але ніколи не беріть там напій “Бронхіт”, просто повірте на слово. А от пиво там смачне. Я собі зробила мікс з гренадином – вийшло чудово!
… І афтепаті, вже в готелі, з настільною грою Dixit, яку ми подарували імениннику.
А на наступний день пішов сніг, який переформатував всі наші плани, які включали поїздку за місто.
Тож ми пів дня ходили по місту в пошуках шапок, бо аж ніяк не готові були до такого повороту подій. В центрі відшукали магазин спорт товарів де і отоварились.
Під снігом Полтава набула якоїсь казкової аури. То ж ми вирішили, ще трохи насолодитись цією біло красою.
Ну а час, що залишився до потяга, ми просиділи у пабі “BeerЛога”. Паб загалом непоганий, але бармен додав солі вечору. Спочатку сказав, що замовлений другом б-52 це галімий коктейль, а нам замість зеленого мексиканця запропонував на вибір блакитний, білий або чорний… Фраза “Ну ви ж хочете накидатись? Так я ваз зараз накидаю!” добила. Хлопці пару разів поривались піти, бо ну його такі приколи. Бармен нічого не зрозумів, на що ми йому порадили зайти в якийсь київський заклад і замовити коктейль. На це він відповів, що був вже в Києві, жив два місяці.. працював на будівництві. Усе, що говорив той нєсостоявшийся строітєль було настільки недоречним, що я навіть не знала, як на те все реагувати.
Ми розплатились, окремо подякували офіціантці Оленці, що нас обслуговувала увесь вечір – до неї претензій ніяких, бо навіть в Києві не часто зустрінеш адекватних офіціантів, які мають гарну пам’ять та почуття гумору.
Далі таксі, вокзал, потяг.
У ночі того ж дня ми були вже в Києві.
Загалом міста доволі зелене і певно варто було приїхати сюди у травні, але тоді втратився сенс святкування дня народження товариша, який організував цю поїздку.
Думаю, що варто буде ще раз поїхати в Полтаву, в більш теплу пору і коли цвістиме уся зелень.
Але не дивлячись на складні погодні умови поїздка видалась прекрасною і душевною.