А тепер про мою спонтанну подорож. Про конференцію для тестувальників Файне.QA я дізналась ще місяць тому, але фінансових можливостей поїхати в мене тоді не було, то ж нічого собі такого не планувала. А от коли до конференції лишилось 2 дні, мені знову на очі трапилась інформація про цей івент у стрічці друзів. Виявилось, що мої знайомі Олексій Зволінський та Влад Бабенко (про яких я писала ТУТ і ТУТ), були в складі доповідачів.

І тут в голові з’явилась шальона думка: “А може таки вдасться поїхати” і запостила в фейсбуці-  якщо може хтось збирається в Тернопіль машиною, то можу скласти компанію. На це моє звернення відгукнувся Іван Панасенко і сказав, що вони з вищезгаданими Владом та Олексієм як раз їдуть машиною на цю конфу і в них є одне вільне місце в машині. Тепер лишалась справа за тим де жити – тут мене виручив мій знайомий по твіттеру, Віталік Забавський, який люб’язно запропонував зупинитись в нього. Для інших були заброньовані номери в готелі Pallada.

О 4-й ранку ми рушили з Києва у напрямку файного міста і об 11-й вже були на місці.

Нас зустрів один з організаторів Мар’ян Крекотень, який показав нам де саме буде проходити основна частина заходу та повів нас снідати (ну а що ще людям треба після довгої дороги). 

Місцем проведення організатори вибрали Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. В стінах навчального закладу певно усім згадались студентські роки.



Сама програма конференції була наступною:
11:30 – Реєстрація
12:00 – Вступне слово
12:10 – Сергій Болгов та Дмитро Вітвер – Testing VS QA (FORTÉGroup)
12:50 – Володимир Войтович – Usability Testing (eMagicOne)
13:30 – Олексій Зволінський – From Manual QA to Automation (Ciklum)

14:00 – Coffee & Cookies

15:00 – Владислав Бабенко – TestLab (DOOR3)
15:40 – Михайло Дубінський – Microsoft’s Latest Software Testing Tools (Eleks)
16:20 – Марта Пастернак – QA Education (Quality Assurance Group)
17:00 – Заключне слово, Q&A

Приємно вразила велика кількість людей, що прийшли – аудиторія де проходили виступи була заповнена майже повністю. Але певно це і не дивно, бо Файне.QA є першою конференцією в Тернополі на подібну тематику.

Особисто мені, крім виступів хлопців з якими приїхала, найбільше сподобалась доповідь Володимира Войтовича Usability Testing. Компанія eMagicOne, в якій працює Володимир, є одною з небагатьох IT компаній, що існує в Тернополі. Дуже цікаво було послухати про практичне застосування принципів на реальних проектах, які робить компанія eMagicOne.

А ось виступ Олексія Зволінського “From Manual QA to Automation”:

Ну а це – Влад Бабенко з доповіддю “TestLab”:

Виступи хлопців доволі жваво сприйняла публіка. Було поставлено багато цікавих питань, що свідчить про зацікавленість темою, що була донесена.

На конференції я також зустріла свою давню знайому по твіттеру Олесю, яка зараз теж працює тестувальником. Ми мали змогу поспілкуватись на професійні теми – реалії розвитку сфери тестування в маленьких містах та відмінності у цьому плані зі столицею. Згадували, мій приїзд у березні, коли я Олесю підбадьорювала та намагалась підтримати у нових звершеннях. Тепер ми помінялись ролями.

Ще познайомилась з Ірою Смовж, яка також була у складі організаторів. Іра вже багато років працює ейчаром і мені було цікаво з нею поспілкуватись про те, що чекає майбутніх тестувальників у Тернополі та зі своєї сторони розказувала про те, як у нас справи з працевлаштуванням джуніорів.

Після конференції ми вирішили відвідати ресторацію Ковчег, а потім поїхали в Бункермуз, де відбувалась основне AfterParty. Під вечір вже майже не було сил, бо все таки ми майже не спали в дорозі, то ж до ранку ми не гуляли

На наступний день у нас була запланована невеличка прогулянка містом –  у Тернополі, крім мене, всі були вперше.

Погода тішила сонечком і теплом. Поснідавши в Старому Млині, ми з Мар’яном, який був нашим гідом, рушили до ставу (ну а куди ж ще).

Нафотографувались, випили кави в Кармі, пройшлись центром, пообідали в ресторації “Файне місто Тернопіль“ (до речі, там дешева Бехерівка та Єгермейстер. Я зміксувала непоганий коктейль з Єгермейстером та лимонадом місцевого виробництва) та рушили на Київ.

За кермом була Юля, яка впевнено керувала машиною і терпіла той балаган, який був в салоні всю дорогу – ну а що… ми жваво обговорювали методики тестування, Льоша мені розказував про Continuous Integration, Влад – про типові питання, які він ставить на співбесідах.. все це змішувалось з веселими жартами (іноді на межі фолу) – сумувати не доводилось))) Ну і як бонус Юля підкинула аж додому (чому про це завше пишу – бо живу я у віддаленому куточку Києва, тому це неабияка послуга – довезти аж в ті краї, тим більше після такої довготривалої подорожі).

Резюмуючи скажу – дійсно правий той, хто сказав, що найліпші події в житті відбуваються з нами спонтанно. Ця подорож ще раз підтверджує це правило.

Організатори молодці, що роблять свій вклад у розвиток IT сфери у містах України, та допомагають початківцям отримати знання від тих, хто вже впевнено себе почуває на позиціях тестувальників.

Фото Коваленко Олени (тобто мої) та Івана Панасенко.

Якщо коротко (для лінивих – можна читати тільки цей абзац) – фест класний/в Тернополі від самого ранку робити нема чого/саме місто гарне/ на літ.фестах дофіга дівчат/Фото на телефон це зло/Лазуткін обаятєльний чортяка/Ірванець душевний приколіст/DRUMТИАТР чим далі тим кращі/Іздрик звєзда! 

А тепер багатобуковок

Опівнічна зустріч з Олександром Сопронюком, яка стала ментальним копняком, щоб повернутись до літератури призвела ще до одної події.  Після літературних лекцій Іздрика я дізналась, що він з DRUMТИАТР будуть виступати на мистецькому фетивалі Ї у Тернополі.

На ранок вже були куплені квитки. Далі пару тижнів очікування, зниження температури, відповіді на питання “навіщо воно тобі треба?”/”Мистецький фестиваль – ти що знущаєшся?”/”Гроші нема куди діти?”.

30 березня. Тернопіль.
5:35 ранку.
За бортом лайнера Київ-Івано-Франківськ -2°C
Я як розумна людина в плащі і кедах.
Завіса (як додав би Подерев’янський).
Чисто інтуітивно прямую до центра в пошуках хоч одного цілодобового закладу. Наївна.. обходила все – жодного відкритого місця де можна було б попити кави, чи бодай погрітись. Ну хрін з ним, йду до ставу, п’ю чорний ром з фляги.

 Сонце потроху давало про себе знати.

На набережну сходились рибалки.

По маштабам Тернопільський став більше був схожий на Дніпро у нас в Києві (хоча, наприклад, той самий Дніпро в Черкасах більший схожий на море).

В такі моменти ловиш себе на думці, що воно і добре, що поїхала сама. Ніхто не тривожив того незбагненного ранкового затишку зайвими розмовами.
Трохи здивувала практично повна відсутність людей.
7:00 – Тернопіль нагадує мертве місто.
8:30 – Мала б відкритись Карма-Кава і врятувати мене. Але ні…
9:00 – Кав’ярня на Валовій стає моїм найулюбленішим закладом у Тернополі. Затишне місце, смачний чай, привітний персонал, а головне – вони відкрились раніше від усіх!

10:30 Зігрівшись та зарядивши телефон – рушила далі. В “Star coffee” бариста декілька разів перепитував мене, не повіривши, що я дійсно з Києва, тому що говорю гарною українською.
11:00 раптово з першого разу знайшла “Старий Млин” (Зазвичай я гублюсь у містах, де була 1-2 рази. Але в Тернополі мені все здавалось таким знайомими і майже не піддивляючись в мапу я знаходила потрібні напрямки і вектори руху).

На жаль, млин починав роботу лише о 12:00 і ще годину я прогулювалась прилеглими вуличками та двориками.

В Тернополі дуже суворі коти..

…і цікаві майданчики у дит.садках.

Певно не треба казати, що о 12:00 я була вже під Млином. В голові крутилось Вакарчукове: “Холодна.. голодна.. й невчасна..”. Але цього разу таки вчасна.

Не пошкудувала, що обідати прийшла саме сюди. Так смачно я давно не їла.

Час вже добігав до початку Фестивалю, на який я власне і приїхала.
13:00 я вже була в РК Максим, прийти вирішила завчасно, бо з фотозвітів було видно, що місць зазвичай не вистачало. Я така була не одна. До мене ще приєдналась дівчинка Оксана, яка теж приїхала на один день і була вперше в Тернополі. Познайомилась з одним з організаторів Віталієм Дембіцьким. Він розказав, що до чого, програму фесту, допоміг з придбанням квиточка. Вразив сам РК Максим, в якому проходив фест. Не дивлячись на “гламур” заклад справляв приємне враження – було багато місця, декілька залів, тераса з прекрасним видом на став. З Оксаною кинули речі у залі де мала бути основна частина фестивальної програми. Там як раз проходив саунд-чек DRUMТИАТР’у.

Початок прес-конференції трохи відкладався. Людей було все більше і більше. Зовсім випадково стала свідком зустрічі Ірванця та Іздрика.

Ну а далі власне була сама прес-конференція

Учасники Формуму розповідали про проблеми письменників в українському просторі книговидання, про сучасну літературу. Іздрик з Ірванцем дотепно перекидувались підколками, чим дуже тішили публіку. Обидва вищезгаданих презентували свої книжки. У Юрія Іздрика вийшла нова збірка AB OUT (Яку він ще сам не тримав в руках, бо вона вийшла з друку 28го березня).
Іздрик розповів, як він потрапив на цей фестиваль - “Зателефонували невідомі люди, запропонували приїхати на невідомий фестиваль, але сказали що відшкодують витрати на проїзд, проживання і гарантують триразове харчування. Я не міг не погодитись. Хоча мене ще жодного разу не годували”. Далі, тема триразового харчування виринала не один раз.
Трохи запізнився на прес-конференцію Дмитро Лазуткін, який повідомив “А всі знали що годинники переводять сьогодні? я ні! – тому і запізнився”. Після основної частини мали бути питання з зали, але всі мовчали. Врятував ситуацію хлопець, який запитав Ірванця чи коштував він вже фірмове тернопільське пиво, після того запитання з зали йшли більш активно. Григорій Семенчук cказав, що книг він своїх не привіз, тому допомогти йому можна просто грошима.. йому в руки.

З усього розказаного письменниками можна було зробити висновок, що зараз їм допомогти фінансово можна лише передавши гроші особисто в руки, бо через видавців до них доходять лише копійки.
17:00 відбулася презентиція книги Дмитра Лазуткіна “Колядки та Вальси”. Розповів про її творення, згадав не злим тихим словом Стронговського, який долучився до оформлення книги (про що я одразу написала в Стронгу, з яким товаришую через твіттер). Книгу придбала і підписала, а Дімі передала привіт від Стронга (пєрєдатчік, блін). 
Оксана (про яку я писала вище), дуже хотіла придбати збірку Лазуткіна, але їй не вистачало грошей. Оце я була вперше спонсором придбання книг. Відчуття приємне, скажу чесно.
Попереду було найцікавіше але шикарна погода звала на прогулянку біля ставу. А ще звала Олеся, з якою я вже давно товаришую через твіттер.  Прекрасно поспілкувались, попили кави і я пішла знов на фест. Далі у програмі був Ірванець.

На терасі РК Максим картина “Митці” – Дмитро Лазуткін в оточенні 5ти дівчат – сидять за столиком сміються… і поруч за сусіднім столиком Гриць Семенчук і Юрій Іздрик – мовчать, дивляться на став, курять.. і пусть вєсь мір подождєт. Картина дивувала контрастом і водночас гармонією.

Ну менше з тим.. Ірванець. Запалив приємним настроєм, влучними сатиричними і ліричними творіннями, декларував по пам’яті.

Далі організатори проводили благодійний аукціон, гроші з якого передавалися сім’ям поcтраждалих на Майдані Тернополян.
Декілька картин викупила Ірена Карпа, яка мала виступати того самого вечора.

Шкода, що грошей ні на аукціон ні на книгу Ірванця в мене вже не було.

Аукціон добряче затягнувся, і з ним виступ DrumТИатр’а. Трохи не зрозуміло, чому не прибрали стільці з зали на концертну частину фесту раніше (це відбулось тільки перед виступом Карпи). Прийшлось сидіти, щоб не затуляти нікому сцену.
Від самого виступу я мало чого очікувала, бо мала дуже дивні спогади після першого мого відвідування виступу Семенчука та Іздрика у Дивані пару років тому. Тоді, почувши пісню про Оксану Забужко виникала лише одна думка – нущозафігнятака!?)) Але тоді я і поняття не мала ні хто такий Іздрик ні хто такий Семенчук і з чим курити той ДрамТиатр.  Зараз же ситуація була кардинально іншою. Ну власне тому і концерт цього разу перевершив всі очікування.
Після виступу я трохи відволікла Юрія від складання апаратури, попросивши підписати мені книгу. На питання – для кого, відповіла – для Літо-Лєни, що викликало приємну щиру усмішку автора (принаймні я так думаю, що щиру).

А далі виступ Карпи, але його я вже не застала бо поспішала на потяг. Враження лишились дуже приємні. Організаторам великий респект за цей мистецький захід!

P. S.  Дуже сподобалось фото Анюти Філатової, з її дозволу стягнула до блогу.