– То на що ти ходила?
– Це театр чи кіно?
– Це відео-спектакль?
– Що це таке і який прикол це дивитись в кінотеатрі?
– Це хоч в 3D?
Саме такі питання я отримувала, коли люди дізнавались, що я ходила на постановку Королівського Національного театру «Загадкове нічне вбивство собаки» (англ.. The Curious Incident of the Dog in the Night-Time), за романом Марка Хеддона.
Раніше я зовсім не розуміла, який сенс дивитись театральні вистави в записі. Ну добре, до кіно в дома ми всі звикли і в цьому, зараз, зовсім нема нічого дивного. Але я консервативно дотримуюсь думки, що треба обов’язково відвідувати кінотеатри. Щонайменше тому, що знімають фільми для перегляду саме в кінотеатрах (виключення складають серіали та телевізійні фільми, хоча і їх зараз роблять в HD якості, для «щасливих власників широкоформатних плазм»).
Та на відміну від кіно, театральні постановки не виходять в міжнародний прокат. Тобто ти не можеш просто так, в себе в місті сходити на вистави британських театральних труп (якщо, звісно, вони не приїздять з гастролями – але зазвичай це буває вкрай рідко).
Наприклад, нещодавно, з нагоди 450-річчя від дня народження Вільяма Шекспіра, до нас, в рамках свого дворічного світового турне, приїздила трупа славнозвісного театру Глобус (Shakespeare’s Globe), з постановкою «Гамлета». Рекламна компанія цього заходу була не дуже «голосною», але квитки розкупили в лічені дні (я про цю подію взагалі пізно дізналась, про що дуже жалкувала).
Ну і на цьому все… що нам залишається? Хіба вистави російських театрів, яким тут їхати недалечко.
Та Британська Рада в Україні (British Council) разом з арт-об’єднанням CoolConnections зробила подарунок українському глядачу – Фестиваль «Британський театр у кіно», який триває вже з 25 березня у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку та Одесі. Зокрема кияни могли приєднатись до фестивалю в Культурному центрі “Кінотеатр “Київ”” і “Кронверк Сінема” (Скай Молл) .
І тут ми знову повертаємось до теми – театр у записі. Я б певно ніколи не звернула увагу на цей варіант перегляду, як би не зацікавилась спектаклем «Багато галасу з нічого», з Девідом Теннантом (мою сповнену позитивними відгуками псевдо-рецензію можна почитати ТУТ). Дивилась я ту виставу взагалі з телефону (збочення ще те, я вам скажу), але це не завадило отримати задоволення від постановки.
Тепер можу сказати, що Digital Theatre це зовсім інший рівень передачі театрального мистецтва і це зовсім не те, що можна іноді побачити на каналі «Культура», коли йде просто собі зйомка дійства на сцені.
Тут ми бачимо щось інше. Це не просто лінійне спостереження гри акторів, ми повністю занурюємось в атмосферу драматургії. Прекрасна якість і майстерний монтаж – це те, що вирізняє цей вид подачі театру через екран до глядача, який не має змоги безпосередньо перебувати у залі.
Звісно, що не полишає відчуття білої заздрості до тих, хто це дивиться наживо, але що поробиш «она хотєла жить на Манхеттенє, але наступна станція Дарниця». То ж маємо що маємо.
Дякуючи долі, я дізналась про Фестиваль «Британський театр у кіно» не після того, як він закінчився, а ще встигла на перегляд одної з постановок.
В Кронверку як раз був показ п’єси у постановці Королівського Національного театру «Загадкове нічне вбивство собаки» (англ.. The Curious Incident of the Dog in the Night-Time), за романом Марка Хеддона.
Ціна квитка 120 грн. Важко було пояснити людям, чому така вартість, бо “це ж дорожче ніж кіно IMAX, а тут навіть не 3D”. Але витрачені гроші повністю компенсувались отриманим задоволенням. Спочатку я думала, що в залі пару людей буде, бо не вірила, що такі покази користуються в нас популярністю – але я дуже сильно помилилась – зала була майже повною.
Взагалі кінотеатр надавав атмосферності перегляду, максимально наближаючи до умов театру. Ніщо не відволікало від перегляду (ну.. крім дівчини, що сиділа поруч і постійно вмикала/вимикала екран свого мобільного, кожні 10-15 хвилин).
П’єса йшла мовою оригіналу з українськими субтитрами, а перед спектаклем був показаний фільм про, так званий, бекстейдж постановки. Досить цікаво було послухати людей, які створили це дійство. Режисер Меріенн Елліотт (за свою всесвітньо відому постановка п’єси «Бойовий кінь» вона отримала премію «Тоні»), розповідала про те, що їй хотілось, щоб глядачі не просто спостерігали за розвитком сюжету, а “дихали тим самим повітрям”, що і персонажі п’єси. Саме тому, було вирішено сцену зробити саме квадратною (глядачі знаходяться по периметру в безпосередній близькості до сцени). Зйомки проходили під час вистави, що проходила в залі Котесло (англ. Cottesloe Theatre) – один з залів Королівського Національного театру.
Ще варто зазначити що ця постановка отримала сім премій Лоуренса Олів’є в 2013-му році – кращий режисер, краща чоловіча роль, краща жіноча роль другого плану, найкраща нова п’єса, кращі декорації, кращий звук, краще світло.
Премія вважається найбільш престижною нагородою в Великобританії, на кшталт американської «Тоні» на Бродвеї.
Сам роман Марка Хеддона «Загадкове нічне вбивство собаки» отримав престижну премію “Краща книга року” і розійшовся тиражем більше ніж 2 мільйони екземплярів. Це була перша книга, оповідач в якій страждав на аутизм, а якщо точніше, на синдром Аспергера.
Крістофер (так звати головного героя) має хист до математики і захоплюється темою космосу, але має проблеми у звичайному побуті, які зумовлені синдромом Аспергера. Він не любить коли до нього торкаються, намагається не спілкуватись з незнайомими людьми, не розуміє метафор і сарказму, він ніколи не перетинав кордонів своєї вулиці. Образ Крістофера найбільш точно передає світосприйняття людини, яка має цей специфічний синдром. Також гарно висвітлені емоції батьків та звичайне оточення – сусідів, вчителів, просто звичайних людей, з якими взаємодіє головний герой.
Все починається з того, що Крістофер (його роль виконує Luke Treadaway), знаходить сусідського собаку Веллінгтона, якого хтось заколов вилами. І хлопець, не дивлячись на заборону батька, починає своє власне розслідування (та паралельно пише книгу, про своє життя). На той час ніхто не здогадується, що це розслідування викриє набагато більше таємниць, ніж це здавалося від початку.
Крім прекрасної гри акторів, хотілося ще відмітити цікаве рішення зі сценою, яка мала підсвічувалась окремими вогнями, формуючи відповідні до сюжету образи (сузір’я, напрямок дорожнього руху, обриси контурів будинків). Неймовірно ефектно виглядали світлові та лазерні проекції, що давали змогу побачити рух ескалатора, написи вивісок, сюжет за вікном вздовж руху потяга, інтерактивне рішення завдання по математиці та інше.
Вистава була вельми оригінальною та незвичайною і я дуже рада, що таки не пожалкувала грошей та вирішила її подивитись. Такі п’єси та твори змінюють власне світосприйняття і ти починаєш замислюватись над тим, про що навіть не думав раніше.
Емоції, які в мене були після перегляду, повністю збігаються з тими, що і у цих британських глядачів, присутніх на прем’єрі спектаклю:
То ж, якщо ви хочете теж побачити цей спектакль на великому екрані, слідкуйте за анонсами Британської Ради, які вони роблять у фейсбуці і буде вам щастя…