I know I’ll never feel the same
I know I may never accept the change, but I want…
Happiness…
©

Неймовірно приємною стала новина, що Київ увійшов до гастрольного туру улюбленого гурту IAMX.
Від моменту придбання квитка до концерту була ніби вічність. І от час {X} настав.
Концерт мав відбутись в київському клубі Sentrum о 20:00.
На вчасний початок я не розраховувала, але все ж приїхала на годину раніше… і була в шоці від черги до клубу, яка закінчувалась десь біля ТРЦ Гулівер (тобто це приблизно кілометр черги).
Такого я ще не бачила за весь свій багаторічний досвід відвідування концертів. Зазвичай організатори за годину запускають глядачів, щоб ті спокійно наповнювали залу та касу бару (тим більш у зимову пору, коли стояти на вулиці і морозити собі кінцівк найменше хочеться). Добре, що я зустріла своїл любих рівненських дівчат Аню і Таню (якби не вони, то я певно ще б зайву годину мерзла у тій черзі).

Десь близько 21 вдалось потрапити у сам Sentrum (нагадаю – концерт мав о 20 вже початись(!)). Охоронці “приязно” пояснювали, що якщо хтось буде виявлятизайву активність, то всіх попруть знову на вулицю – це_якийсь_капець_а_не_організація!

Не пройшло й і ще години, як на сцені з’явились IAMX. І так сумарно маємо 2 години затримки.
Але після епічного виходу Кріса Корнера, з пляшкою вина і величезним букетом, всі пробачили і чекання на холоді у черзі і всі інші негаразди.
А далі півтори години чистого музичного кайфу. Енергетика, яку випромінюють музиканти, просто неймовірна. Новий альбом звучить шикарно. Під час Insomnia в мене з’явились сльози на очах. Важко описувати словами всі ті емоції, що переповнюють, коли чуєш настільки сильне виконання пісень, які так любиш.
Наспівалась до хрипу, натанцювалась до болі в ногах.. і як бонус перебування під сценою – масаж ліктями від усіх, хто був поруч))) та то невеличка плата за те, що виконавці були на відстані витягнутої руки.
Це був прекрасний вечір – дякую всім причетним!

Фото Олени Коваленко (Тобто моє).

На жаль в п’ятницю, я встигла тільки на закінчення виступу гурту “Хамерман знищує віруси“. Вперше про цей гурт я дізналась, ще коли навчалась в школі . Але тоді, пісні аля “Пишу стіхі а хулі толку” мене не вразили), а от зараз це був самий цимус. Вже зрозумілим став весь стьоб і пародійний сарказм. Це певно той виключний випадок, як з Подерев’янським, коли нагромадження ненормативної лексики не викликає відрази, бо ти вкурюєш тему. Цей їх виступ ХЗВ був анонсовано, як бенефіс. Крім солістів були ще цікаві комбінації – я потрапила тільки на виступ з трубачами і аккордионістом Сергієм Топором, який був в чудернацьких чоботах.   Костюми солістів теж були епічні до неможливості. А усі сценічні рухи, разом з текстами пісень, викликали посмішку, яка не сходила з вуст протягом усього концерту.

Фрагменти виступу гурту:

На наступний день я вже приїхала вчасно. Зустріла Анічку Невірковець, яка приїхала на фест з Рівного. Не буде сюрпризом, те що хедлайнерами цього фесту, особисто для мене, був гурт DRUMТИАТР. Дуже рада була бачити Юрка Іздрика, одразу підійшла привітатись, попитати про житєйскі діла. Пораділа їхньому з Грішею приїзду, бо з минулої зустрічі чимало часу пройшло.

А тим часом на головній сцені виступав гурт @TRAKTOR [Attraktor], two piece rock band, фронтменом якого є Олександр Піпа – для мене було відкриттям, що він ще продовжує творчу діяльність та ще й в такому музичному жанрі.

Фрагменти виступу гурту @TRAKTOR [Attraktor], two piece rock band:

Далі свою програму презентував гурт  Vinipuz Mob - вони потішили джазовими мотивами. Я, як завжди, мліла від звуків саксофону. Фрагменти виступу гурту Vinipuz Mob:

До вечора ще було багато часу і я вирішила поблукати по території арт-простору  на Іллінській 16. І чого там тільки не побачиш. Але на те він і арт-простір.     Потім я зустріла Таню Давиденко та Дарину Важинську. Таня була з незвично невеличким фотоапаратом, але це їй не завадило зробити класний фотозвіт.

Ну а далі був той концерт, на який я чекала увесь вечір.  Цього разу DRUMТИАТР виступали з драмером. Єдиним мінусом була та задуха, що царювала в залі, де проходив виступ. KONTRAPUNKT перетворився на сауну (при тому, що головна сцена на вулиці в цей час була пустою – незрозумілий хід організаторів). Всі мокли і пріли.. але не дивлячись на це невтомно танцювали і підспівували. 

Візуальне доповнення було просто шикарне – все в тему, ритмічно і психоделічно. Разом з голосом і музикою це все занурювало в якийсь транс, коли сам ставав єдиним цілим з цим візуально-музичним потоком.

Як на мене, то виступ був досить короткий, хоча… інакше ми б всі там задушились від нестачі кисню і передозу щастя.

Вперше наживо почула покладені на музику “Не вір (Ш) суботі“ та Predator. Прозвучала і “Києве мій” – квінтесенція столичного життя))) і лірична “Де ти літаєш“.

Після концерту мала ще змогу трохи поспілкуватись з Юрком та Грішею і подякувати за класний концерт. Ми трохи посиділи в імпровізованій лаундж-зоні за головною сценою, яка “оформлена” під совковий домашній інтер’єр – старий килим, сервант та крісло. Періодично заглядали фотографи, чим розвіювали псевдо домашню атмосферу. Хоча я і сама не без гріха – попросила Танічку сфотографувати мене з Юрком. Бо, блін, не кожного дня видається спілкування з батьком сучасної української літератури… і моїм улюбленим письменником. Щоб було потім що онукам розказати

І все було б супер, якби не треба було їхати додому (жевріла слабка надія на останню маршрутку – але, як потім виявилось, все було марно).

На душі лишилось приємне тепло від зустрічі з гарними людьми та насичення улюбленою музикою. Добре, що в Києві зараз відбуваються такі нестандартні події, які хоч якось відривають від щоденних новин, від яких може розвинутись суцільна депресія. Для того, щоб далі жити, треба натхнення – яке можна отримати з мистецтва, а в цьому випадку – від нестандартного експериментального мистецтва.

Фото та відео Коваленко Олени, тобто мої

Єдиним мінусом було лише те, що день концерту збігся по часу  з курсами, але Ярослав нас довго не тримав, то ж я майже встигла на початок.

Сам концерт складався з двох частин, які були розділені “конкурсним” антрактом. Присутні мали змогу отримати в подарунок сувенірну продукцію Громадського радіо, та фірмові картки закладу. Було весело, навіть не дивлячись на, іноді зайві, підколки, щодо дрібних подарунків (так, айфони Громадське не дарувало, але, блін, головне ж символізм на вартість такого подарунку ). Ну хоч до футболок ніяких зауважень не було –  вони прекрасні!

А ще я нарешті розвіртуалилась з чудовою Іриною Славінською, журналісткою Громадського,  та з не менш чудовим, Віталієм Лямічевим, яких до того знала тільки по фейсбуку. Дякую Віталію, за спільне фото з діячами Громадського.

Андрій Іздрик, Ірина Славінська, я, Ірина Сєдова, Вікторія Єрмолаєва

Також особливо хочеться подякувати Олені Грозовській та її бенду за шикарний виступ.  Олена запалювала вокалом та танцями, Сергій Бабучі додавав пісням гостроти балканськими мотивами, Дмитро Герасимов тішив не тільки відмінною грою на кларнеті, а ще й мав оригінальну футболку…. а Олена Павлова з саксофоном – це взагалі дещо!

Трохи познімала відео – подивитись можна тут

*звук правда в записі телефоном “нєочєнь”

Фото і відео Олени Коваленко, тобто мої.

Отримавши запрошення на Мореквартирник від Аліни Цвєткової я не сумніваючись погодилась. Минулого разу Аліна організовувала квартирник з DRUMТИАТР‘ом, після якого я познайомилась безпосередньо з Юрієм Іздриком (незабутній вечір, про який можна почитати ТУТ).

Квартирник був приємним продовженням дня, який почався з відвідин відкриття другого сезону арт-пікніка Слави Фролової (окремий звіт ТУТ).

Префікс “море-“, в назві заходу, був не просто так - на сцену проектувалось відео з морським прибоєм, що чергувалось з фотографіями (звісно, теж на морську тему). І все це, разом з інтер’єром закладу створювало неймовірну атмосферу. Такий собі ефект присутності на морському узбережжі. Ми з Олею (яка спонтанно вирішила скласти мені компанію, за що їй окрема подяка ) одразу знову згадали нашу подорож в Одесу, з якої ми повернулись за тиждень до цього.

Програму вечора розпочала вже знайома по минулому квартирнику Mr.Light з гітаристом. Дуже приємно було почути в її виконанні знайомі пісні.

Потім зі своїми віршами виступала Катерина Бабкіна. ЇЇ поезія гарно доповнили вже створену ліричну атмосферу. Деякі з віршів зачіпали ледь не до сліз. Катя зізналась, що твори на квартирник вибирала по пошуку (Ctrl+F), за словами “море” і “океан”. Хочу зазначити, що добірка прекрасна вийшла.

Навіть Катін образ був дуже романтичним – довга сукня, підібране волосся… все як треба. Вірші поєднувались зі звуками морського прибою, але потім його вимкнули за проханням Бабкіної, бо трохи “укачувати” почало (але залишився відеоряд, то ж атмосферність не була порушена).

Далі нас чекала знову музична частина – своїм виступом потішила Тетяна Гаврилюк зі своїм авторським проектом “Tanya Tanya” (я Таню більше знаю, як одну з учасниць фрік-кабаре Dakh Daughters, на виступ якого я ніяк не можу потрапити вже рік як).  Смугаста грайлива Таніна сукня теж добре гармоніювала з темою вечора.  Я вперше була на живому виступі Тані, то ж кожна з пісень була для мене новою. І всі вони мені дуже сподобались.

За бездоганне виконання публіка, що зібралась того вечора, щедро віддячувала оплесками. Також після пісні про ляльку, ми почули страшну історію про Анатолія Москвіна, яка раптово закінчилась актуальним і всім відомим слоганом про Путіна (і пісню і історію можна побачити ТУТ).

Про Москвіна реально було страшно слухати – уявіть, вечір, ми в такому специфічному закладі, що по суті знаходиться в старому будинку, приглушене світло і ця прекрасна дівчина розказує нам про дядька, який трупи викопував на цвинтарі… Жесть, одним словом.

Але менше з тим… також Таня виконала пісні на слова Бродського та Шевченка, і пісню про Крим. В кінці всього виступу всі аплодували стоячи, по крикам  “браво/біс” видно було, що ніхто не хоче відпускати Таню. Разом з тим, хотілось, щоб цей вечір тривав ще…

Взагалі квартирник вийшов прекрасний! Справдились усі очікування і навіть більше! Повний ефект присутності моря, майже домашній затишок, приємні емоції…

Завдяки тому, що в мене було натхнення знімати відео, більшу частину виступів Катерини Бабкіної і Тетяни Гаврилюк ви можете побачити на моєму youtube-каналі (який я нарешті довела до пуття).

То ж ті хто був на мореквартирнику – зможете знову згадати, як то було. А хто не зміг прийти – побачите, що ж ви пропустили.

Я навіть спрощу вам справу
ТУТ відео з виступу Каті
ТУТ відео з виступу Тані

Одразу прошу пробачення за якість відео, “я нє волшебнік, я только учусь”

Ще раз велика подяка організаторам Мореквартирника – це було неймовірно душевно і атмосферно! 

Аліна і Саша, дуже була рада вас обох побачити

Фото Олени Коваленко, тобто мої.
Афіша взята ТУТ

І я вам скажу, що вечір вдався на всі 100%. Андрій “Федот” Федотов, Ярема Стецик і Лев “Скрипа” Скренткович запалили по повній. Це навіть був не концерт – а музичний спектакль! //як зараз кажуть, перформанс))

Більш ніж 2 години шаленої енергетики і драйву. Не танцювати було неможливо, а підспівувати було легко, навіть не знаючи слів.
Публіка зібралась відбірна – люди явно “нє лєвиє”, бо знали що і під яку пісню робити. Виконавці зі сцени називали публіку хористами. Майже під кожну пісню був якийсь флеш-моб, який додавав колориту концерту.

Під кінець виступу всі кричали “Ще!”, але в Андрія Федотова майже вже пропав голос. “Я не можу говорити!”, казав він. “То ти співай!” – пролунало з залу.
Єдине, що трохи вибивало з атмосфери – коментарі місцевого ведучого з Gogol BARdello, де відбувався концерт. Він намагався якось дотепно жартувати, переходячи на відвертий сарказм, видавав якісь підколки в сторону музикантів.. це було дуже недоречно.
Але позитивна енергетика, яка панувала в залі, майже повністю гасила ефект від цих фонових коментарів. Хлопці мають хист до якогось магічного поєднання звуків голосу та інструментів.
Мені, як любителю фольк-року, концерт дуже сподобався! І треба нарешті потрапити на концерт Перкалаби, чого і вам раджу!  

Фото Олени Коваленко, тобто мої.

…та до суботи все ще ціла купа часу і повна відсутність сенсу (бо який без неї сенс?) © Іздрик

Так вийшло, що субота була перенасичена подіями. Заплановані зустрічі і заходи я мала вправно розкласти по поличкам часу. Родинні справи, далі зустріч з Олею Білочкою (яка мені привезла усіляких гостинців зі Львова), відвідування хіпстерсього фесту на АРТпричалі don’t Take Fake (про нього буде окремий звіт), ну а далі довгоочікуваний «Квартирник» DRUMТИАТР в Closer/Mezzanine. Ноги втомилися страшенно, і ця невеличка відстань (від набережної до Нижньоюрківської 31) здалась мені вічністю. Саму локацію знайшла одразу і навіть не заблукала (прівєт топографічний кретінизм).

Щоб потрапити до самого приміщення, спочатку треба було подолати якусь давню прохідну, від якої віяло духом срср, а далі за поворотом вже був і сам заклад. На фасаді нєзатєйліва розтяжка, яка повідомляла усім відвідувачам про приморський протоконцептуалізм. А ще на ній був Буратіно у дивному недвозначному симбіозі зі шпаківнею.

Одразу вибачусь за якість телефонних фото

На вході відвідувачів зустрічав Паша Бондаренко (один з організаторів квартирника). Благо я попередила про те, що забула роздрукувати квиток,  і для того, щоб мене пропустили достатньо було показати на телефоні електронного квитка. На третьому поверсі знаходилась зала, в якій мав проходити сам концерт. Приміщення доволі цікаве і атмосферне. На підлозі були зручні мішки для сидіння, на один з яких я і “плюхнулась” безсила з дороги. А ні… спочатку я привіталась з веселими дівчатами,  які приїхали з міста Рівне на виступ DRUMТИАТР’у – Ксенія, Аня, Таня. Анічку до того я знала з твіттеру.

Поки не почався квартирник ми спілкувались з дівчатами. Далі я побачила, що до зали зайшла Марічка Бурмака. До того я її тільки по тілівізору бачила! Також, ще і по роботі  моїй колишній мала спілкування з редакторами її проекту “Музика для дорослих” на каналі ТВі. Не довго думаючи, я підійшла познайомитись з Марічкою. А чом би і ні? Представилась, поцікавилась “какімі судьбамі”, сфотографувала її для цього звіту. Марічка дуже приємна людина і без найменшого пафосу зі мною вільно спілкувалась. А повернувшись на своє місце, з підручних матеріалів та мініатюрного штативу, я зконструювала знімальну систему (якщо її можна було так назвати):

Поки виступав The Lobsters, я побачила на курилці Гриця Семенчука і вирішила, що обов’язково треба піти привітатись і познайомитись наживо (бо перед тим я тільки мєлькала коментами до його записів у фейсбучку).  

Отими набєгами на “познакомітса” я досить дивувала Тетяну, під пильну увагу якої я лишала свої речі (Таня, спасіба!). 

The Lobsters:

З Грицем привіталась, здивувала його тим, що концерт прийшла послухати Марічка Бурмака. Та й взагалі, він думав, що я його підколюю та розводжу, поки не показала фото. Гріша казав, що Київ містичне місто, а сама локація тішила своєю атмосферою. Виказав свої сподівання, що публіка буде готовою до їх виступу і всі добряче відірвуться. Тут я виказала свої сумніви, бо наприклад, в Тернополі ніхто не танцював та і рік тому в Дивані теж не дуже активні люди були.. але надія таки була, що кияни не облажаються і тепло приймуть музикантів.  Побажавши гарного виступу, я знову повернулась до свого “посту” перед сценою. Виступ гурту Youreina та Mr. Light (дві милі дівчнки) я повністю зняла на відео (якість якого залишає бажати кращого.. але це все таки щось).  Для їхнього віку вони досить добре себе зарекомендували.

Мені ось ця пісня більш за все сподобалась:

Далі виступив кавер-бенд Chameleon Lizard:

Зізнаюсь чесно, виступ вищезгаданого гурту я майже не чула, бо пішла до Марічки поділитись враженнями про тих, хто вже виступив та і про саму реалізацію цього квартирника… ну і ще бахнула пару коктейлів . Після цього, виступила зі своїми  віршами  Варвара Поднос (творчий псевдонім Molnijadevochka). Не скажу, що я була в захваті від її віршів, але враження лишилось гарне. Звісно, мені більше сподобалась україномовна лірика. Мені дуже хотілось зняти на відео виступ DRUMТИАТР’у, я вирішила поставити фотоапарат кудись у зручне місце для зйомки… і додумалась – поставила на колонку, з якої він “благополучно” гепнувся при перших же акордах… і більше не вмикався.

Ну і фіг з ним, я трохи пофотографувала на телефон, просто віддалась настрою, який вирував в залі, коли Іздрик і Семенчук виконували свої пісні.

Що потішило, що територію перед сценою звільнили від зайвих “меблів” і людям було де танцювати, шаленіти, гоцати, стрибати і прєдаваться ейфорії. Що вони (а з ними і я) добросовісно й робили.

Енергетика буяла! Нарешті- таки,  побачило світ те слайд-шоу, яке не запустилось ні в Могилянці, ні в Арсеналі.

Зображення проектувалось прямо на сцену Юрка з Грицем і на біле полотно позаду них. Це додавало антуражу виступу.

Кайфовий концерт вийшов. Дуже потішила пісня “Києве мій”, для мене вона стала приємним сюрпризом.

Щодо подальших подій, дуже доречною буде фраза Андруховича: “Історій про Іздрика є безліч або принаймні декілька. Це був лише початок. А продовження – саме так‚ зараз буде продовження‚ наступна історія про Іздрика – сам Іздрик!”

Усього розказувати не буду, але після виступу я ще познайомилась з Аліною, яку заочно знала до того, коли вона про мене турбувалась, щоб я дістала квитки на цей самий квартирник. Та й ще розговорились  з харизматичною Софією, приятелькою Гріши та Юрка. Люди, отримавши афтографи, пішли домів чи далі продовжувати двіж, а я залишилась…

Спочатку тусили в Closer на другому поверсі, там шикарна літня площадка…

- Я взагалі хімік технолог
– Ну саме тому ти тут *видихаючи клубу диму- каже Юрко

Потім лаундж з диванами, слова подяки оргам, теревені і думки про те, що робити далі. Розмови про те, що робити далі, порогулянка по Подолу.

- Ну ви мене зморили вже цим ходінням
– Та я б зловила попутку, в мене до того талант
– І що  того таланту зараз, коли ми все йдемо? Треба щось робити!
*через пару секунд я зупиняю не просто попутку, а мікроавтобус, який вмістив би всю компанію. Але частина людей нас покинула і в тому мікроавтобусі нас їхало четверо. Оригінально і атмосферно. Трансфер- вул. Констянтинівска-Котрактова площа. 
– Ну, питання є?))))
– Ок, забираю свої слова назад!) 

Далі розповіді про поїздку в Одесу, байки з життя.

- А де ви саме жили в Одессі?
– На Дерібасівській. Ти уяви, а в мене ж була кличка Дерибас! І тут я в Одесі, на Дерібасівській, щось в тому було… Взагалі, Одеса неймовірна. Це, як Львів, якого не впізнаєш.. ну і море.. море!!!

…І в той момент я чомусь вже не дивувалась, що їду в машині з Іздриком і ми спілкуємось… Все було,  наче, так і треба… І це було прекрасно!)

…Далі знову пішки. Грицю, ще приходилось перти важку сумку, я все чогось переживала, щоб він її ніде не забув *по власному досвіду знаю, що таке можливо*…

… Сквер біля могилянки, шампанське, купа маленьких дівчаток,  які самі не вірили своїм очам, що бачать свого кумира, отак,  зовсім поруч. Вони його оточили з усіх сторін і я, навіть трохи злякалась спочатку. Ще розтягнуть на сувеніри по шматочкам!..

- Юрко, от я нещодавно відкрила свою книжкову шафу, а там книг 10 Пєлєвіна, а поруч книг 5 Ваших – от такий симбіоз.
– Ну все правильно! Там тільки Набокова не вистачає.
– Я думаю, це ще попереду.

- А в Вас таке буває, що в такому двіжі людей, переважно незнайомих, виникає думка “I’m too old for this shit”?
– В мене не така добра англійська, переклади
– “Я вже застарий для цього всього”
– Та нєєє…. все нормально, просто не люблю зайвого шуму  та напрягу. Взагалі, я відмовився від зайвої музики в житті. Навіть фонової. Оце, мабуть, ознака старості.
– Я і сама не люблю зайвого шуму, хоча зараз, мене хлібом не корми, дай поїздити кудись, на події походити. А дома відмовляють “нашовонотобітребасидикращедома”
– Ну бо їм не зрозуміти твого шаленого темпераменту. Зараз будемо їхати в таксі і я тобі вірш прочитаю, про твій темперамент.
– Та я з Вами не їду, маю справи завтра.
– Тоді зараз, слухай…

Для повноти картини, додаю текст того самого вірша (з якого, по збігу обставин, почалась моя любов до лірики Іздрика, з легкої руки Оллі Перехрест, яка дала мені його збірку рік тому).

Я розплилась в посмішці
– Дуже дякую! Знаю цей вірш.
– Я знаю, що ти знаєш *теж посміхаючись відповів Юрко*

Ну а далі приїхало вищезгадане таксі, обнімашки-цілувашки на прощання, ще раз подяки за шикарний вечір і за знайомство.

Фінал. Дорога додому і осознаніє, що то все таки було, а не примарилось.

Любий читачу, якщо ти дочитав до цього рядка – Ти мій герой! 

Фото Олени Коваленко, тобто мої.
Афіша запозичена ТУТ

I know that you are just like me oversensitive
We’re an ordinary breed
Taking everything for much more than it means
Well, it’s dangerous and it’s sweet
Cut us and we bleed

http://lenkamusic.com