I know I’ll never feel the same
I know I may never accept the change, but I want…
Happiness…
©

Неймовірно приємною стала новина, що Київ увійшов до гастрольного туру улюбленого гурту IAMX.
Від моменту придбання квитка до концерту була ніби вічність. І от час {X} настав.
Концерт мав відбутись в київському клубі Sentrum о 20:00.
На вчасний початок я не розраховувала, але все ж приїхала на годину раніше… і була в шоці від черги до клубу, яка закінчувалась десь біля ТРЦ Гулівер (тобто це приблизно кілометр черги).
Такого я ще не бачила за весь свій багаторічний досвід відвідування концертів. Зазвичай організатори за годину запускають глядачів, щоб ті спокійно наповнювали залу та касу бару (тим більш у зимову пору, коли стояти на вулиці і морозити собі кінцівк найменше хочеться). Добре, що я зустріла своїл любих рівненських дівчат Аню і Таню (якби не вони, то я певно ще б зайву годину мерзла у тій черзі).

Десь близько 21 вдалось потрапити у сам Sentrum (нагадаю – концерт мав о 20 вже початись(!)). Охоронці “приязно” пояснювали, що якщо хтось буде виявлятизайву активність, то всіх попруть знову на вулицю – це_якийсь_капець_а_не_організація!

Не пройшло й і ще години, як на сцені з’явились IAMX. І так сумарно маємо 2 години затримки.
Але після епічного виходу Кріса Корнера, з пляшкою вина і величезним букетом, всі пробачили і чекання на холоді у черзі і всі інші негаразди.
А далі півтори години чистого музичного кайфу. Енергетика, яку випромінюють музиканти, просто неймовірна. Новий альбом звучить шикарно. Під час Insomnia в мене з’явились сльози на очах. Важко описувати словами всі ті емоції, що переповнюють, коли чуєш настільки сильне виконання пісень, які так любиш.
Наспівалась до хрипу, натанцювалась до болі в ногах.. і як бонус перебування під сценою – масаж ліктями від усіх, хто був поруч))) та то невеличка плата за те, що виконавці були на відстані витягнутої руки.
Це був прекрасний вечір – дякую всім причетним!

Фото Олени Коваленко (Тобто моє).

Саме в такий момент Катя Кочерга підкинула мені ідею сходити на таємну вечерю від клубу Funtasty. Зазирнувши на фб-сторінку Funtasty одразу відпали жодні сумніви, щодо того, йти чи не йти. На світлинах з минулих зустрічей були веселі усміхнені люди, що спілкувались та гарно проводили час.

Я зв’язалась з організаторами, щоб дізнатись умови “участі” і все виявилось доволі просто – треба було всього лише заповнити і відправити анкету, перевести кошти та чекати інформації, щодо часу та місця проведення. Ближче до часу події Наталя (одна з організаторів та засновників цих зустрічей) зв’язалась зі мною і здала всі явки та паролі.

В  день події погода вирішила, що весна не весна без снігу… від самого ранку не було ніякого бажання вилазити з під ковдри, але тяга до пригод таки перемогла. Подивившись мапу місця проведення я дуже переживала, що загублюсь)) Але знайти G13 project studio виявилось набагато легше ніж здавалось на перший погляд. Майже біля самого входу на територію заводу і одразу у око впадала нестандартна будівля студії.  

Гості потроху збирались у творчій кухні, де на них вже чекали вишукане вино та домашній лимонад. Час вів до знайомства. Юля ( друга співорганізатор) розказала “правила гри” знайомства – всі стали у коло, та мали назвати своє ім’я та улюблену справу, а також якимось чином цю справу показати) і крім цього, назвати ім’я людини яка представлялась перед цим та показати її хоббі. Хто був у дитячих таборах, тому ця гра була доволі звичною.

Таким чином всі стали вже хоч трошки, але  знайомими.  Як виявилось, в нас підібралась доволі спортивна та творча компанія – гості майже навпіл розділились на любителів йоги, пілатесу, бігу та фітнесу і відданих малюванню, співу та грі на музичних інструментах.

Після легкого ланчу перейшли до літературної частини вечора, так як темою зустрічі були вірші (можливо саме через такий нахил кількість дівчат значно перевищувала кількість чоловіків).
Ксенія Іголкіна, була заявлена, як “гвіздок програми” та декламувала свої власні вірші. Любовна лірика, часом трагічна, часом світла, здобула доволі теплий відгук слухачів. Також Ксенія розповіла, що сама вона з Сибіру, так про те, як їй було не легко “прижитись” в нас в Києві. Після поетичного перформансу, вечір перейшов у формат “відкритого мікрофону” і кожний міг розповісти улюблений вірш чи уривок з книги. Власне, що і зробила наприклад, Марія, яка читала уривок зі своєї майбутньої книги “Слепая жизнь в коробочках”, про звичайні історії незвичайних людей. Також віршами та безпосередньою манерою виконання потішили Поля та Оля. Ну і звісно респект усім іншим, хто не дивлячись на хвилювання таки зважився поділись таким інтимним, як улюблені вірші.  Приємно доповнювала настрій атмосфера зали в якій проходили читання – майже в повній темряві, при світлі свічок… романтика, одним словом.

Та вірші віршами, а обід за розкладом. Як казали організатори вечора – їжа об’єднує людей. Так воно і відбувалось…  спілкуванню сприяв фуршетний формат самої вечері. Вільно можна було курсувати з келихом вина від одної частини гостей до іншої. Поговорити на безліч тем та дізнатись багато чого цікавого, трошки занурившись в плин чужого життя.
Ну а далі було продовження літературної частини, що плавно перейшла до смакуванням десерту та чаювання.
Не залишало відчуття того, що ти в гостях у когось знайомого, в домашній атмосфері з дуже приємними людьми. Також доволі незвичним виявився момент розповіді про себе (коли, ти постійно в одній компанії то всі про тебе все вже давно знають – а тут все починалось з чистого аркуша). Виявляється, що в мене доволі бурхливе життя, коли я про нього почала розказувати іншим. В повсякденні такі моменти майже непомітні, а при знайомстві починаєш згадувати найяскравіші враження чи історії, які тим чи іншим чином, дозволяють відновити в пам’яті позитивні емоції, що з ними пов’язані.
Вечір добігав кінця, усі сповнені гарного настрою потроху прощались… думаю, що то було прощання не надовго, бо після такого прекрасно проведеного часу само собою виникало бажання “на біс”. Тобто ми не прощались а розходились до нових зустрічей. Юля та Наталя, як гостинні  господині, провели усіх гостей, що були безмежно вдячні за всі ті зусилля, що дівчата доклали, щоб ми всі могли так тепло провести цей березневий вечір.

Також додам, що була дуже рада з усіма познайомитись і  величезний респект організаторам!!!

Фото Коваленко Олени (тобто мої) та та одненьке запозичене зі сторінки зустрічі. 

Приємною несподіванкою стала новина про те, що буде змога знову побачити улюбленого письменника сучасності, Юрія Іздрика в Києві.

21 грудня, в рамках “Тижня літератури” від PinchukArtCentre відбувся презентація нового медіапроекту Юрія Іздрика та Євгенії Нестерович – Summa

“Summa – це путівник для тих, хто потрапив на цю планету випадково, і перебуваючи у перманентному здивуванні, потребує духовної підтримки та інтелектуальних провокацій. Ми – туристичне агентство; жерці порталу; випадкові перехожі, що зустрілися вам на шляху саме для того, щоб ви запитали у нас дорогу. У всіх незрозумілих випадках – відкривайте цей путівник на випадковій сторінці. І буде вам щастя, хоч ніхто й не гарантує вам”. ©

Я на жаль потрапила майже на сам кінець презентації, але навіть за лічені хвилини вдалось пройнятись тією неймовірною атмосферою, що панувала в залі. Невеличке приміщення, що було відведено на презентацію було вщент заповнене людьми. Не було де впасти яблуку.  Юрій розповідав, в звичній для нього ексцентричній манері, про своє бачення того, що в нас зараз відбувається та відповідав на запитання відвідувачів.

Після виступу я підійшла привітатись, та сказати, що я буду на концерті. На що Юрко сказав “Обов’язково приходь – будемо заряджати позитивом!” – ну як тут було не повірити.

Наступного дня, себто вже в понеділок, після напруженого дня, я поспішала до вже знайомого по попереднім заходам Мезаніна. Я дуже люблю цей заклад, бо там нема зайвого пафосу але присутня якась своя енергетика.

Як і на презентації зала була повна людей, і це свідчило про цікавість до того нового, що мало бути далі – а мало бути от що – Юрій Іздрик і Таня_Таня виступали в творчому тандемі. Вони зачитували вірші Юрка, під електронні мотиви, що були зкомпільовані Іздриком під час перебування на фестивалі MERIDIAN CZERNOWITZ. На біс публіка вимагала щось з репертуару драмтиатру, але Юрко сказав, що це його репетиція, то ж грати будуть вони те, що він хоче)

А після виступу було трохи імпровізованого джему, який також був сприйнятий доволі тепло.  Настрій був чудовий і хотілось продовжувати, але Таня покинула сцену. Та хлопці гітаристи не вгамовувались і далі награвали мотиви а я собі стояла біля сцени та наспівувала в такт музиці…. через хвилину мені дали мікрофона і сказали “Співай!”. Я від того трохи в шоці була, але що робити… співала. Далі на сцену вийшов знову Юрко Іздрик і приєднався до загального дійства граючи на барабані.

От таким чином я сходила на концерт і мимоволі прийняла в ньому участь)))

Фото та відео Коваленко Олени (тобто мої).

Кнайп-клуб “Купідон” тріщав по швам! Казали, що вже о 16:00 люди прийшли займати місця, то і не дивно, що до початку виступу в залі було, як в годину пік в метро. Мені якимось дивом вдалось потрапити в середину. На вході молода жінка “наїхала” добряче на хлопця, що збирав гроші за вхід (кошти йшли на підтримку АТО).  Аж бридко і соромно було спостерігати цей хамський торг.

Я відверто запитала ту жінку наскільки актуально торгуватись за пару десятків гривень, які підуть на добре діло. Вона зам’ялась і вже через пару хвилин почала знову качати права. Так, з місцем проведення звісно трохи прогадали. Але певно Таня Давиденко не очікувала, що збереться аж стільки людей.

То ж ми утрамбувались і автор почав своє рішуче декламування. Робив він це, як завжди так відверто, що аж мурашки бігали табунами по шкірі. А від деяких віршів стояли сльози в очах. Еміції і енергетика проймала наскрізь.

Шкода, що ноги боліли так, що довго не могла простояти, протрималась тільки годину та зовсім не жалкую!

А на вулиці тим часом творилась справжня зимова казка…

Завдяки IT-клубу 10per, холодним осіннім вечором відбулась тепла зустріч з Романом Савлюковим, представником однієї з компаній-лідерів індустрії відеоігор WarGaming .

“Тестування webApp на мобільних пристроях” - так називалась доповідь Романа.

Сама тема одразу мене зацікавила, так як частково перетинається з напрямком моєї роботи. Я сподівалась на те, що Роман стане променем світла в світі секретів та специфічних нюансів роботи тестувальника, на долю якого випав моніторинг роботи веб-сайтів на мобільних пристроях.

Мої сподівання не були марними, а бонусом став приємний тембр голосу доповідача так що, поєдналось приємне і корисне)))

Трохи тезисів, які були озвучені Романом:

•  Для естимації та побудови тест-кейсів важливо знати конфігурацію сайту, який буде тестуватись. Зазвичай конфігурації веб-сайтів діляться на три категорії:

1. Ті, що мають окремий url для мобільної версії  (Mobile.example);
2. Responsive – ті, що мають адаптивний дизайн;
3. Гібриди.

•  В структурі сайтів з адаптивним дизайном є окремі папки з JavaScript та CSS, для роботи сайтів на мобільних пристроях та десктопних версіях браузерів;
•  Завдяки емулятору в Chrome, що відкривається через консоль браузера, можна побачити, як виглядатиме сайт на тому чи іншому пристрої;

Ось так, наприклад, буде виглядати мобільна версія сайту imdb.com, якщо емулювати відкриття цього сайту на Iphone 6 plus:

Браузер відправляє інформацію на сервер через user agent. Сервер отримує інформацію про те, звідки користувач відкриває сайт (версія браузера, дані про пристрій та інше).

Наприклад:

• Для сайтів типу Responsive набір ресурсів один і той самий для мобільної і веб-версій;
• Також, для сайтів з адаптивним дизайном, задається окремо положення елементів, що буде залежати від того, на пристрої з якою роздільною здатністю сайт буде відкрито;
• При запуску сайтів  гібридного типу, на мобільних пристроях, спочатку завантажуються ключові елементи сайту, які в першу чергу мають відкриватись на мобільній версії.  Це, в першу чергу, зроблено в цілях оптимізації роботи сайту в умовах використання мобільного інтернету;
• Сайти, що мають гібридний тип, не настільки поширені, як наприклад, сайти з адаптивним дизайном.
• Для визначення вибірки пристроїв, на яких буде проводитись тестування, краще використовувати аналітику по відвідувачам сайту. Таким чином можна визначити преференції цільової аудиторії сайту до певних операційних систем, пристроїв, браузерів тощо;
• Тестування на мобільних пристроях дає кращі результати, ніж використання емуляторів.

Особливості тестування.

• сайти з окремим  url для мобільних версій потрібно тестувати повністю, як на десктопних версіях браузера, так і на мобільних пристроях – так, як можна вважати, що це окремі два сайти з різним кодом, то ж і помилки в них теж різні можуть виникати;
• Для сайтів з адаптивним дизайном, тестування краще починати з десктопних версій, а потім переходити до тестів на мобільних пристроях. Це пов’язано з тим, що помилки знайдені в десктопних варсіях гарантовано будуть дублюватись і на мобільних. Також треба проаналізувати, які елементи однакові для десктопної і мобільної версій, а які різні (зазвичай цю інформацію можна отримати у розробників);
• Треба не забувати, що клік в десктопній версії і тап\свайп в мобільній версії – це різні функції. Тому треба тестувати з особливою ретельністю всі випадаючі списки, меню, роботу з буфером обміну, радіо-кнопки, динамічні елементи сайту та їх “реакцію” на клік\тап\свайп;
• Одним з нюансів, при тестуванні мобільних версій є взаємодія компонентів сайту з екранною клавіатурою. То ж треба обов’язково перевіряти, як себе поводить сайт, коли на екрані з’являється клавіатура;
• Ще важливо тестувати сайти на предмет поведінки елементів при зміні положення екрану (горизонтальне\вертикальне положення);
• Паралельне одночасне проведення одного і того самого тест-кейсу на різних пристроях допоможе зекономити час, що йде на тестування і одразу візуалізує різницю у відображенні сайту;
• Для того, щоб спростити ввід довгих посилань, можна використовувати сервіс Goo.gl, який генерує короткі посилання;
• При розрахунку часу, який буде відведено на тести, треба брати до уваги, що на тестування на мобільних пристроях буде йти вдвічі більше часу, ніж на тестування десктопних версій сайтів.  Це частково пов’язано з витратами часу на створення та обробку скріншотів, які ще й треба передавати з мобільного пристрою на комп’ютер.

Доповідь Романа була дуже змістовною і відкрила багато нового в розумінні механізмів роботи сайтів в різних умовах, за що велика подяка.

Окремий респект організаторам за чудову можливість перейняти досвід досвідченої людини, та ще глибше зануритись в сферу тестування, маючи при собі вже більше інструментів для ефективної роботи.

А тепер про мою спонтанну подорож. Про конференцію для тестувальників Файне.QA я дізналась ще місяць тому, але фінансових можливостей поїхати в мене тоді не було, то ж нічого собі такого не планувала. А от коли до конференції лишилось 2 дні, мені знову на очі трапилась інформація про цей івент у стрічці друзів. Виявилось, що мої знайомі Олексій Зволінський та Влад Бабенко (про яких я писала ТУТ і ТУТ), були в складі доповідачів.

І тут в голові з’явилась шальона думка: “А може таки вдасться поїхати” і запостила в фейсбуці-  якщо може хтось збирається в Тернопіль машиною, то можу скласти компанію. На це моє звернення відгукнувся Іван Панасенко і сказав, що вони з вищезгаданими Владом та Олексієм як раз їдуть машиною на цю конфу і в них є одне вільне місце в машині. Тепер лишалась справа за тим де жити – тут мене виручив мій знайомий по твіттеру, Віталік Забавський, який люб’язно запропонував зупинитись в нього. Для інших були заброньовані номери в готелі Pallada.

О 4-й ранку ми рушили з Києва у напрямку файного міста і об 11-й вже були на місці.

Нас зустрів один з організаторів Мар’ян Крекотень, який показав нам де саме буде проходити основна частина заходу та повів нас снідати (ну а що ще людям треба після довгої дороги). 

Місцем проведення організатори вибрали Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. В стінах навчального закладу певно усім згадались студентські роки.



Сама програма конференції була наступною:
11:30 – Реєстрація
12:00 – Вступне слово
12:10 – Сергій Болгов та Дмитро Вітвер – Testing VS QA (FORTÉGroup)
12:50 – Володимир Войтович – Usability Testing (eMagicOne)
13:30 – Олексій Зволінський – From Manual QA to Automation (Ciklum)

14:00 – Coffee & Cookies

15:00 – Владислав Бабенко – TestLab (DOOR3)
15:40 – Михайло Дубінський – Microsoft’s Latest Software Testing Tools (Eleks)
16:20 – Марта Пастернак – QA Education (Quality Assurance Group)
17:00 – Заключне слово, Q&A

Приємно вразила велика кількість людей, що прийшли – аудиторія де проходили виступи була заповнена майже повністю. Але певно це і не дивно, бо Файне.QA є першою конференцією в Тернополі на подібну тематику.

Особисто мені, крім виступів хлопців з якими приїхала, найбільше сподобалась доповідь Володимира Войтовича Usability Testing. Компанія eMagicOne, в якій працює Володимир, є одною з небагатьох IT компаній, що існує в Тернополі. Дуже цікаво було послухати про практичне застосування принципів на реальних проектах, які робить компанія eMagicOne.

А ось виступ Олексія Зволінського “From Manual QA to Automation”:

Ну а це – Влад Бабенко з доповіддю “TestLab”:

Виступи хлопців доволі жваво сприйняла публіка. Було поставлено багато цікавих питань, що свідчить про зацікавленість темою, що була донесена.

На конференції я також зустріла свою давню знайому по твіттеру Олесю, яка зараз теж працює тестувальником. Ми мали змогу поспілкуватись на професійні теми – реалії розвитку сфери тестування в маленьких містах та відмінності у цьому плані зі столицею. Згадували, мій приїзд у березні, коли я Олесю підбадьорювала та намагалась підтримати у нових звершеннях. Тепер ми помінялись ролями.

Ще познайомилась з Ірою Смовж, яка також була у складі організаторів. Іра вже багато років працює ейчаром і мені було цікаво з нею поспілкуватись про те, що чекає майбутніх тестувальників у Тернополі та зі своєї сторони розказувала про те, як у нас справи з працевлаштуванням джуніорів.

Після конференції ми вирішили відвідати ресторацію Ковчег, а потім поїхали в Бункермуз, де відбувалась основне AfterParty. Під вечір вже майже не було сил, бо все таки ми майже не спали в дорозі, то ж до ранку ми не гуляли

На наступний день у нас була запланована невеличка прогулянка містом –  у Тернополі, крім мене, всі були вперше.

Погода тішила сонечком і теплом. Поснідавши в Старому Млині, ми з Мар’яном, який був нашим гідом, рушили до ставу (ну а куди ж ще).

Нафотографувались, випили кави в Кармі, пройшлись центром, пообідали в ресторації “Файне місто Тернопіль“ (до речі, там дешева Бехерівка та Єгермейстер. Я зміксувала непоганий коктейль з Єгермейстером та лимонадом місцевого виробництва) та рушили на Київ.

За кермом була Юля, яка впевнено керувала машиною і терпіла той балаган, який був в салоні всю дорогу – ну а що… ми жваво обговорювали методики тестування, Льоша мені розказував про Continuous Integration, Влад – про типові питання, які він ставить на співбесідах.. все це змішувалось з веселими жартами (іноді на межі фолу) – сумувати не доводилось))) Ну і як бонус Юля підкинула аж додому (чому про це завше пишу – бо живу я у віддаленому куточку Києва, тому це неабияка послуга – довезти аж в ті краї, тим більше після такої довготривалої подорожі).

Резюмуючи скажу – дійсно правий той, хто сказав, що найліпші події в житті відбуваються з нами спонтанно. Ця подорож ще раз підтверджує це правило.

Організатори молодці, що роблять свій вклад у розвиток IT сфери у містах України, та допомагають початківцям отримати знання від тих, хто вже впевнено себе почуває на позиціях тестувальників.

Фото Коваленко Олени (тобто мої) та Івана Панасенко.

Попередньо склавши собі програму доповідей які  хотіла б почути, я позбавила себе “мєтаній по мєсту дєйствія”.

Сама конференція була розділена на 4 потоки, які проходили в конференц-залах Президент-готелю.
Милі дівчата зустрічали всіх і допомагали в отриманні бейджів і всякого_різного_рекламного.
Також на “ранніх” пташок чекали ранкові пригощання.

Я не буду переказувати змісту кожного виступу, який я почула, лише опишу тезисно те, що запам’яталось/зацікавило.
Програма для мене почалась з доповіді Оксани Тканко, яка працює на позиції Software Engineer в компанії Skype.

Оксана розповідала про модульне програмування в JavaScript.

Як і анонсувалось, була розкрита тема Asynchronous Module Definition (AMD) API, який визначає асинхронний механізм завантаження модулів та їх залежностей.  Оксана порадила не змішувати синхронний та асинхронний код і показала на практиці чим загрожують таке міксування, що зазвичай виникає, при частковій переробці сайтів. Також було наявно показано наскільки зручним у використанні є модульний підхід та робота з окремими невеличкими файлами.

Усі свої тези Оксана підтверджувала одразу практичними прикладами, а як бонус, уся презентація була “оздоблена” котиками))) *ну куди ж без них*.

Після доповіді я зрозуміла скільки ще мені ще треба вчити.. вчити і вчити… Ну як видно з фото, до Оксани після доповіді, була ціла черга охочих поставити запитання. 
Наступною я відвідала доповідь Олександра Ремінного, який має за плечима багаторічний досвід в розробці програмного забезпечення та вже 2 роки займається автоматизованим тестуванням. Тема презентації була - “Від архітектури системи до приймальних автоматичних тестів, або тестування нефункціональних вимог”

Олександр розказував, що собою являє власне архітектура системи та вплив розробок Carnegie Mellon Software Engineering Institute. Ті хто відвідав цю доповідь змогли більш детально почути про критерії оцінки цілей S.M.A.R.T.

Якщо вірити Олександру, то достатньо 10 Quality Attributes для побудови архітектури та конкретизація кожної вимоги – *це якщо коротко.. дуже коротко*. Ну і не забудьте почитати про Gherkin language (мова бізнес сценаріїв).

Наступною в моїй програмі була доповідь Сергія Шельпука “How to take over the world with artificial intelligence”

Тут вже ніяких котиків) тільки Термінатор, тільки хадкор
Сергій вже два роки очолює створену ним одну з перших в Україні data science групу в компанії SoftServe та працює над розвитком і популяризацією аналізу даних та штучного інтелекту в ІТ комьюніті країни.

За словами Сергія, в захопленні світу головне Perception|Planing|Control.  Ми почули більше про Google driverless car та історію про створення вертольота, яким керував штучний інтелект навчений по методу Reinforcement learning.  Також Сергій розказав про особливості Markov decision processes (MDPs) та A* search algorithm.

Мені сподобалась тема про обладнання, що “навчене” в емуляторі та може самостійно контролювати запуск віртуальних машин при зміні навантаження на “систему”.
Ну і як резюме Сергій додав “А взагалі ви не можете контролювати світ, що навколо вас.. ви навіть не можете контролювати свою дівчину!” і розказав, що фіг зрозумієш, чи дівчина зрадіє квітам, чи по обличчю цим букетом зарядить.. то ж незрозуміло, коли варто дарувати, а коли – ні.

Тепер стало зрозуміло, чому чоловіки рідко дарують квіти – вони просто залякані якимись істеричними неврівноваженими жінками

Далі усіх чекав смачний обід. З бонусів – перша приватна броварня пригощала пивом, а “три медведі” морозивом. айтишникам пиво, дитям мороженое

В перерві зустріла Льошу Зозуленко, з яким знайома по твіттеру. Як виявилось, він працює QA Team Lead’ом. Поговорили про біль мого пошуку роботи та і взагалі про те, як зараз складно бути джуніором без досвіду.

А далі я пішла на виступ Слави Панкратова - “Як домовлятися із керівником та замовником: обираємо потрібний протокол спілкування”.
Слава спочатку трохи всіх привів до тями після обіду простою (але дуже веселою) математичною задачкою, а вже потім перейшов безпосередньо до основної теми доповіді. Усім були роздані листочки з характеристиками, по яким люди в залі мали вибрати ті, які на їх думку найкраще їх характеризують.

В кінці, кожен отримав певну цифру, яка відповідала кольору, а за кольором вже Слава розказував основні “ключі” підходу до кожного з психологічних типів. От так на прикладі було показано одну з інтерпретацій визначення типу з чотирьохсекторної поведінкової моделі, для дослідження поведінки людей в певному оточенні або в певній ситуації (DISC)
Якщо ви ніколи не бачили виступи Слави Панкратова – то  отримайте малесенький семпл:

Шкода, що по часу не все влізло в доповідь, що було анонсовано. Але враження від виступу найкращі, та і сама тема була найбільш близькою для мене, бо “яжеменеджер” по попередньому 6-річному досвіду роботи і нюансів взаємодії з керівництвом та клієнтами мала вище даху.

Далі в моєму розкладі було послухати, як Роман Сенів (в минулому – Agile та Lean консультант в SoftServe) розкриває тему “Doing Agile vs. Being Agile”.

Презентація була розділена на три логічні розділи:
1. We failed because vs. We succeeded despite – “как корабль назовете..”. Про те, як треба позиціонувати себе в робочому процесі. Кому потрібні фейлери та факапери? саміпонімаєтє.
2. Plan-Act-Inspect-Adapt vs. Think-Act-Inspect-Adapt – про негнучкість коли є планування (запланували від початку, але помилились, але вже важко відмовитись бо довго ж планували. А краще б подумали, спробували примінити, що підійшло взяли в повномаштабну роботу, а що не підійшло – викинули та забули, як страшний сон. Якнайшвидший перехід від гіпотез до їх верифікації. Але не все в житті так просто – зазвичай керівництво та замовники вимагають чіткого планування. То ж приходиться якось балансувати.
3. Methodology vs. Empirical Knowledge – *в цей момент презентації я примудрилась порізати руку краєчком блокноту, то ж уся моя увага була зосереджена на тому як зупинити кров, от тому я додам тільки фото зі слайдом, а ви додумайте самі ;)*

У виступі Романа мені особливо сподобався його артистизм, іноді мені здавалось, що я не на конференції а у театрі ім. Франка. Але ця “награність” не дратувала, а навпаки гармонійно вписувалась в загальну стилістику виступу. Глядачі/слухачі зосереджено слухали і внємалі.
Роман підкреслив, що дуже часто невірне трактування книжок і термінів призводить до того, що отриманий результат значно відрізняється від очікуваного. Треба не сліпо слідувати запропонованим схемам, а підлаштовувати їх під свої задачі та отримувати свої індивідуальні варіанти вирішення.

Переходячи до зали, де мала бути наступна доповідь, можна було побачити, як Jason Beres (Sr. Vice President, Developer Tools, Infragistics) відповідає на запитання після свого виступу.

Далі виступав Simon Moores (Managing Director, Zentelligence (Research) Ltd), з доповіддю “Ера можливостей, вікно у часі”. Після виступу можна було знову задуматись про те, як швидко плине час,  як стрімко розвиваються технології. Життя не стоїть на місці,  в найближчому майбутньому можна буде навіть  очікувати інтеграцію девайсів в організм людини (сприятиме найпершим чином цьому – розвиток технологій у медицині). На Саймоні були google glass і він повідав, що планується випуск зменшених версій на кшталт контактних лінз.

На початок наступної доповіді я трошечки запізнилась, але це не завадило перейнятися темою.
Олексій Єгошин (Senior Delivery Manager, Luxoft), людина з понад восьмирічним досвідом роботи в IT на керівних посадах, розказував про “Успіхи проектного управління у кроманьйонців”.
Ось декілька тез, в хронологічному порядку:
– треба завжди озвучувати те у що ти віриш;
– на початку випуску нового продукту треба завойовувати групу новаторів та їх послідовників (ті, хто завжди люблять все нове і купують заради того, щоб спробувати), а далі буде стрімкий зріст продажів;
– інформацію треба доносити так, щоб самому хотілось досягти того, до чого агітуєш;
– команду профі від команди джуніорів відрізняє вміння самоорганізованості;
– варто прочитати книгу “The Art of Possibility” Бенжаміна Цандера;
– недовіра в колективі породжує значну втрати енергії кожного. Ця енергія витрачається на оборону від тих, кому ти не довіряєш, а це значно зменшує ефективність роботи;
– кількісні показники зазвичай негативно впливають на робочій процес і зазвичай викривлюють його – Скажи що треба проект здати до 19-го числа і менеджер душу продасть, щоб це зробити, не дивлячись на можливі нюанси, які потім негативно вплинуть на подальшу долю проекту. Зате за своєчасно виконане завдання він отримає бонус.

Як десерт, організатори SoftServe-IT-Weekend залишили виступ Alistair Cockburn (Agile Guru та співавтор Маніфесту Agile). Доповідь була більше для бізнес аналітиків, власникам проектів, керівникам продуктів. А на завершення – Алістер показав відео, на яких він стрибає з мосту/скелі/літака – от такий він екстремал, виявляється.

Далі в програмі значилась невелика перерва.  Потім вручення почесної нагороди “IT Awards” – перерва трохи затяглась, бо важко було людей відлучити від фуршету)))


Але якимось дивом волонтерам таки вдалось направити всіх до конференс-зали.

Ось нагородження переможця в категорії Quality Assurance:

А так от  виглядали усі щасливі цьогорічні переможці всеукраїнської незалежної нагороди “IT Awards”.

А далі знову продовження фуршету, на якому я зустріла знайомих по QA Road Map - Влада Бабенко, Олексія Зволінськогота та Івана Панасенко (ще постійно стикалась з Валентином Коряко, але все не було змоги підійти привітатись).

Олексій розказав про свої далекоглядні наполеонівські плани,  про свій довгий шлях у пошуку роботи в свій час, і іще багато чого цікавого. Дуже натхненна вийшла розмова.

Та і взагалі вся конференція мені сподобалась – на гарному рівні була як організація так і змістове наповнення. Великий респект організаторам… і тим, хто дочитає цей звіт до кінця

На жаль в п’ятницю, я встигла тільки на закінчення виступу гурту “Хамерман знищує віруси“. Вперше про цей гурт я дізналась, ще коли навчалась в школі . Але тоді, пісні аля “Пишу стіхі а хулі толку” мене не вразили), а от зараз це був самий цимус. Вже зрозумілим став весь стьоб і пародійний сарказм. Це певно той виключний випадок, як з Подерев’янським, коли нагромадження ненормативної лексики не викликає відрази, бо ти вкурюєш тему. Цей їх виступ ХЗВ був анонсовано, як бенефіс. Крім солістів були ще цікаві комбінації – я потрапила тільки на виступ з трубачами і аккордионістом Сергієм Топором, який був в чудернацьких чоботах.   Костюми солістів теж були епічні до неможливості. А усі сценічні рухи, разом з текстами пісень, викликали посмішку, яка не сходила з вуст протягом усього концерту.

Фрагменти виступу гурту:

На наступний день я вже приїхала вчасно. Зустріла Анічку Невірковець, яка приїхала на фест з Рівного. Не буде сюрпризом, те що хедлайнерами цього фесту, особисто для мене, був гурт DRUMТИАТР. Дуже рада була бачити Юрка Іздрика, одразу підійшла привітатись, попитати про житєйскі діла. Пораділа їхньому з Грішею приїзду, бо з минулої зустрічі чимало часу пройшло.

А тим часом на головній сцені виступав гурт @TRAKTOR [Attraktor], two piece rock band, фронтменом якого є Олександр Піпа – для мене було відкриттям, що він ще продовжує творчу діяльність та ще й в такому музичному жанрі.

Фрагменти виступу гурту @TRAKTOR [Attraktor], two piece rock band:

Далі свою програму презентував гурт  Vinipuz Mob - вони потішили джазовими мотивами. Я, як завжди, мліла від звуків саксофону. Фрагменти виступу гурту Vinipuz Mob:

До вечора ще було багато часу і я вирішила поблукати по території арт-простору  на Іллінській 16. І чого там тільки не побачиш. Але на те він і арт-простір.     Потім я зустріла Таню Давиденко та Дарину Важинську. Таня була з незвично невеличким фотоапаратом, але це їй не завадило зробити класний фотозвіт.

Ну а далі був той концерт, на який я чекала увесь вечір.  Цього разу DRUMТИАТР виступали з драмером. Єдиним мінусом була та задуха, що царювала в залі, де проходив виступ. KONTRAPUNKT перетворився на сауну (при тому, що головна сцена на вулиці в цей час була пустою – незрозумілий хід організаторів). Всі мокли і пріли.. але не дивлячись на це невтомно танцювали і підспівували. 

Візуальне доповнення було просто шикарне – все в тему, ритмічно і психоделічно. Разом з голосом і музикою це все занурювало в якийсь транс, коли сам ставав єдиним цілим з цим візуально-музичним потоком.

Як на мене, то виступ був досить короткий, хоча… інакше ми б всі там задушились від нестачі кисню і передозу щастя.

Вперше наживо почула покладені на музику “Не вір (Ш) суботі“ та Predator. Прозвучала і “Києве мій” – квінтесенція столичного життя))) і лірична “Де ти літаєш“.

Після концерту мала ще змогу трохи поспілкуватись з Юрком та Грішею і подякувати за класний концерт. Ми трохи посиділи в імпровізованій лаундж-зоні за головною сценою, яка “оформлена” під совковий домашній інтер’єр – старий килим, сервант та крісло. Періодично заглядали фотографи, чим розвіювали псевдо домашню атмосферу. Хоча я і сама не без гріха – попросила Танічку сфотографувати мене з Юрком. Бо, блін, не кожного дня видається спілкування з батьком сучасної української літератури… і моїм улюбленим письменником. Щоб було потім що онукам розказати

І все було б супер, якби не треба було їхати додому (жевріла слабка надія на останню маршрутку – але, як потім виявилось, все було марно).

На душі лишилось приємне тепло від зустрічі з гарними людьми та насичення улюбленою музикою. Добре, що в Києві зараз відбуваються такі нестандартні події, які хоч якось відривають від щоденних новин, від яких може розвинутись суцільна депресія. Для того, щоб далі жити, треба натхнення – яке можна отримати з мистецтва, а в цьому випадку – від нестандартного експериментального мистецтва.

Фото та відео Коваленко Олени, тобто мої

Я учора скористалась цим методом “2 в 1″ і відвідала виступ Метью Олдріджа, що відбувся в Sky Point (“піднебесна” офісу компанії Ciklum).  Попередньо заявлена тема звучала як – «Побудова успішних розподілених команд», що обіцяла багато інформативного для Тім Лідів (Team Leads) та Проджект Менеджерів (Project Managers) в IT індустрії.

Сам Метью з Англії, має 16 річний досвід роботи в IT,  зараз працює в компанії Whatever Mobil. Перша частина доповіді була присвячена діяльності та філософії роботи цієї компанії, а друга частина – запитання з зали до доповідача.

Я не буду переказувати всю доповідь, лише виділю тезисно те, що особливо мені сподобалось та привернуло особливу увагу (це все нібито банальні і зрозумілі усім речі, але варто про це не забувати). Так от,  в  роботі команди всі мають намагатись: 

- бути максимально чесними - раз ти сказав, щось пообіцяв, то маєш виконати або “пацан сказал – пацан сделал!”

- терплячими, бо зайвий стрес і емоційність дуже заважають роботі і знижують, як мотивацію, так і якість результату;

-  бути відданими ідеї і філософії компанії. Якщо  працювати виключно заради грошей/віддавати пустопорожні вказівки/виконувати усі забаганки керівництва “бо вони ж мені за це платять” – цей шлях веде усю команду в нікуди. Треба отримувати задоволення від роботи, кайфувати від процесу та результатів! (уявляю, як зараз глибоко зітхнули песимісти/реалісти “улюблена робота.. угу, як же.”);

- постійно контактувати з членами робочої команди – щотижневі зустрічі, наради, обговорення, змістовне спілкування, яке допомагає бути всім “на одній хвилі”. Дуже важливим, за словами доповідача, є особисте спілкування, особливо, коли команди розкидані по різним куточкам планети. В такому разі треба проводити виїзди “на рідні землі” працівників – такий собі тімбілдінг.

До речі, в команді Метью працюють декілька киян, а також гамбуржці – тому часто влаштовуються зустрічі команди у різних містах (в тому числі і в Києві).

На запитання, як воно, працювати з українцями, Метью не приховуючи емоцій, сказав, що українці просто неймовірні – в них стільки енергії, бажання досягти успіху і поставленої мети. Українці більш активні ніж німці, які мають і гроші і високий рівень життя. Німці більш розслаблені, в порівнянні з українцями, які постійно в пошуку нових знань і досвіду.  Дуже приємно було чути гарні слова про своїх співвітчизників від профі IT сфери.

Також було питання – “наскільки важко чи легко інтегрувати Agile в роботу деяких компаній?”. На це Метью відповів, що зміни це завжди важкий і болісний процес, але потім, коли люди бачать результат, розуміють – все це було не марно.

Щодо теми звільнення з роботи персоналу, то тут недостатньо просто помахати ручкою і сказати гудбай! Важко приймати це рішення і ще важче про таке повідомляти. Але цьому, загалом безрадісному процесу,  Метью додав позитивного емоційного забарвлення. З одної сторони, звільняючи ти робиш добро самій людині (бо звільняєш від обов’язку,  який не по силам),  а з іншої сторони – ти робиш добро компанії (бо на місце звільненої людини може прийти хтось, хто буде працювати ліпше і любитиме те, чим займається).

Взагалі Метью склав дуже приємне враження розкутої та впевненої в собі людини, професіонала, яка віддана своїй роботі та має гарне почуттям гумору.

Резюмуючи, можу додати  – Keep calm and work like a boss!