Підтримуючи марку естета, я не могла оминути лекцію Наталії Висоцької “Шекспір. Спроба наближення”, в рамках проекту “The Show Within The Show” в Мистецькому арсеналі. Тим більше, що лекцію анонсувала Ірина Славінська, а вона поганого не порадить.
Компанію мені склала Валерія, з якою ми вже ходили на авторський курс Любка Дереша, про що я згодом теж напишу. 
Так як роботою я зараз не обтяжена, то маю трохи вільного часу, що дає змогу відвідувати бажані мистецькі події.
Приїхала я завчасно, то ж мала ще можливість відвідати експозицію самого проекту “The Show Within The Show”. Фото хоч і робила вибірково, але їх все одно вийшло дофіга. А щоб зробити до них дописи пішло ще пів дня. То ж окремого посту тут я виділяти не буду – все і так є під фотографіями.
Фотозвіт з підписами можна побачити на моїй фейсбук сторінці ТУТ.
Хоча відмічу роботу, яка сподобалась більш за все – це стіна Мирослава Вайди. Шпаківні зроблені з старих колонок. Ніби маленькі будиночки. Вони і промовисті і мовчазні одночасно. Їх хотілось роздивлятись під усіма кутами. І під всіма кутами картина була різною. Дивний симбіоз почуття затишку і покинутості.
Ну і як обійтись без згадки про мого улюбленого письменника. Справа в тому, що коли я побачила інтерпретація картини «Смерть Офелії» английського художника Джона Эверетта Мілле, одразу згадала про сцену з книги “АМ ТМ” Іздрика. Цю книгу я вважаю чарівною, бо кількість синхронів з реальним моїм життям вже зашкалює. Так от Офелія…
— Та шо ти гониш пургу, стара підошво, — таким був мій вступ, — я краще знаю, як угробилась Лілі, бо це ж єдина смерть, яку я по-справжньому оплакував, а я, щоб ви знали, до тонкосльозих не належу…
— …вплітала навіть «палець трупа», а потім вип’ялася на поземну гілляку, аби прикрасити старече дерево вінком…
Йшлося саме про цю сцену з Шекспіра. І от вона повстала, втілена в величезному панно. А мухомори, додані Іллєю PsyFox вже робили, для мене, відсилку до Пєлєвіна. Отака фігня, малята.. Іздрик вєздєсущ…
Але менше з тим. Обійшовши всю виставку, я якраз встигла на початок лекції. Людей було значно менше ніж стільців. Чи то дощ завадив бажаючим прийти, чи то мінімальний промоушен самої лекції, чи просто тема не настільки цікава великій кількості людей. В будь якому разі було дуже прикро, що слухачів зібралось так мало.
Пані Наталья дуже цікаво розповідала про Вільяма Шекспіра. Видно було одразу, що вона профі у цій темі. Воно і не дивно, бо вона доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії світової літератури імені проф. В.І.Фесенко Київського національного лінгвістичного університету.
Була розкрита тема динаміки ставлення до Шекспіра у різні роки, різне тлумачення його текстів. Шляхи популяризації літературного спадку Шекспіра. Якось раніше я про це і не задумувалась. Ну а справді, взяти хоча б той факт, що Юрій Андрухович робив досить якісні переклади Гамлета. Ну і також згадуються цитати Подерев’янського з “Гамлєт, або Феномен датського кацапізма”. А тут ще й Іздрикові відсилки до Гамлета, з його Офелією (яка, до речі, не тільки в “АМ ТМ” згадується, а і в книзі “Подвійний Леон”).
Також пані Наталя розповідала про “жорстоку гру” в яку вона грає зі своїми студентами – називається вона “зі сторінки на сцену”. Суть цієї гри в тому, що викладач вибирає твір Шекспіра, а студенти мають сходити на виставу за цим твором і порівняти сприйняття від сценічної постановки і читання твору. А при здачі роботи студент має показати квиток з театру.
От щоб мене в універі “заставляли” в театр на Шекспіра ходити. “Жорстока гра”, в КПІ на хімтесі, це по 4 години лаби з ртуттю робити.
Також лекція рясніла цікавими фактами. От наприклад, Шекспір впровадив в англійську мову близько 2 000 слів. Його п’єси були доволі жорсткими і не завжди добре сприймались сучасниками. Театр “Глобус” в якому ставив свої п’єси Шекспір зараз відбудовано… але його трохи посунули, а автентичний фундамент і досі там, де був від самого початку. Якщо проаналізувати п’єси то стає зрозумілим, що вони прописувались так, щоб їх потім було зручно ставити у театрі. Бралась до уваги навіть конструкція самого театру (згадайте сцену на балконі з Ромео і Джульєттою). Потім, коли Вільяма запросили у інший, закритий театр, то і характер його п’єс змінився. Також на самих п’єсах відобразилось те, що сам автор був актором, а це було тоді не таким розповсюдженим явищем.
Якщо узагальнити, то лекція вийшла нестандартною і вельми інформативною, ну і плюс відвідування виставки – дєнь прошел нє зря!
А якщо враховувати, що я потім ще й на “Київські Лаври”, в Диван встигла – на бої поетів в рамках проекту «Соціально-політична жесть!» – то це взагалі успєх!
Фото можна побачити ТУТ
Pingback: Шекспір українською або як Андрухович був Гамлетом. | ЛітоЛєна()