Зараз, дякуючи новітнім технологіям, ми маємо доступ до глобальних покладів інформації, відео та фотоматеріалів. І я певно б не повірила, якщо хтось мені сказав, років 10 тому, що я на власні очі зможу побачити постановку видатного творіння Шекспіра на сцені театру Уиндема (англ. West End’s Wyndham’s Theatre) в самому серці Лондону.
Хоча в наш час вже мало кого здивуєш Continue reading
До цього часу мені здавалось, що я передивилась усі гарні британські романтичні комедії, але – ні. Випадково натрапила на ще одну – “Пастка для нареченої” (англ. The Decoy Bride).
Про те, як я вже декілька років на потрапляю на концерт легендарного гурту Перкалаба, я писати не буду – бо сумна історія. А от про концерт Перкалабських Придатків просто гріх не написати. Дякуючи Андрію Барчуку, я дізналась про цю подію.
“Це останній їх концерт літа, більше такого ніколи не буде)”, написав Андрій. Так і була вирішена доля цього червневого п’ятничного вечора.
Той хто читав першу частину звіту певно задається питанням “Так що там з тою піцерією?” //А хто не читав, тицяєм ТУТ і читаємо//
З піцерією Continue reading
Давно мене так не відмовляли їхати в якесь місто. “Чому саме Рівне?”/”Що там дивитись?”/”Та можна ж і в цікавіше місто поїхати!” – говорили мені.
А я, як завжди, шлю всіх в сад, повідомляю про свій приїзд тих, кого знаю з цього міста (спасіба твіттеру) і йду купувати квитки. Але наступного я вже ніяк не очікувала…
В проміжку між навчанням в домашніх умовах, мені, безробітній людині, захотілось піти в кіно. Вибір впав на фільм “Edge of Tomorrow” (в українському прокаті – “На межі майбутнього“). Хоча після перегляду трейлера я думала, що фільм середнього ґатунку, а то і просто мура.
Один з моїх друзів сказав коротко про цей фільм – “Це як Continue reading
Завжди вважала геніальною цю фразу професора Преображенського, героя роману Булгакова «Собаче серце». Багато хто каже, що люди змінились за час останніх подій. Певно воно так і є. Але якщо взяти окремі випадки, то мусимо констатувати, що зміни тільки почалися.
Я, наприклад, не перестаю дивуватись людям, що Continue reading
Вони дивились на неї і їхні очі блищали. Кожен з них хотів отримати її.. посмішку.
Вона була їхньою білявою принцесою, серед інших місцевих дівчат, не схожих на неї, через свою карамельну засмагу.
Вона виходила вранці на море, в той час, коли сонце своїми першими променями відзеркалювалось в воді. Вона виходила повністю оголена. І лише деякі ранкові птахи бачили її білосніжну шкіру і таке саме волосся. Вона пірнала з пірсу, ніби русалка, яка мала повертатись додому, в глибину цього чорного, але насправді, на колір – блакитного, моря. Хвилі огортали її тіло, різали лезами холоду… хвилі, такі самі блакитні, як і її очі. Дика русалонька одеського узбережжя, що дарує посмішки цим хлопцям… хлопцям, з їх підлітковим максималізмом і шаленою тягою до блакитного моря її очей.
…кличеш на допомогу “Ну де ти, де ти, де?!”, а тебе рятують зовсім не ті, на кого ти розраховував. І порятунок, як виявляється, полягає зовсім не в тому, що тобі здавалося порятунком, а чимось набагато кращим.
Юрій Андрухович
31 травня погода у Києві дуже нагадувала львівську і це було дуже символічно, в контексті того, що мало відбутись того вечора в Мистецькому Арсеналі. Continue reading
31 травня в Мистецькому Арсеналі відбулась творча зустріч: “ШАКЕСПЕАРЕ: ГРА З КЛАСИКОМ. Зустріч з Юрієм Андруховичем, Іваном Малковичем та Владиславом Єрко“. Continue reading
Цієї ночі, я вперше зловила себе на тому, що заслухалась звуками дощу. Злива не втихає вже більше трьох годин і здається, що вона ніколи не закінчиться. Стрімкі краплини долають свій шлях з неба і розбиваються об шибки. Вода просочується крізь дерев’яні рами і заповнює підвіконня. Блискавки і грім резонують в єдиному пориві, утворюючи тандем природної світломузики. Земля омивається холодними потоками насичуючись небесною вологою. Від грому просинаються сирени і починають співати свої химерні пісні під твоїми вікнами, їм підспівують бездомні собаки і чиїсь загублені душі. Здається, що хтось там, на небі, оплакує цю весну, цей травень і наше життя.
Вже кілька років поспіль я чую феєричні розповіді від друзів про те, як вони їздили на фестиваль Захід. От настала і моя черга.
Фестиваль відбудеться на початку серпня, на території відпочинково-готельного комплексу Чарівна Долина в с.Родатичі, Городоцького району, Львівської області в 40 км від Львова в сторону польського кордону. Як доїхати детально читнути можна на сайті фестивалю.
Я людина іскушонная фетивалями (застала ще Continue reading
Коли сонце розжарене над містом висить,
І від чаду машин кругом іде голова.
Я згадаю прохолодних озер блакить
Куди їздив колись старенький трамвай.
Пікардійська Терція про Алтайські Озера
Продовжуємо почате у Частині 1
Ти сповнений сил, ти у Львові, погода нєочінь, політ нормальний. Від кінцевої трамвая ти йдеш вулицею Рудницького, повз двоповерхові невеличкі будиночки Франківського району Львова (от так, тільки з Франківська приїхав і от знову це місто про себе нагадує). Це один з наймолодших районів, йому приблизно 40 рочків. Далі звертаєш до Continue reading
Ти кажеш, навіщо в енний раз їхати до Львова, бо ти ж там усе вже бачив? А нє, ніфіга. Відкриваєш мапу Львова і розумієш, що там же є купа парків, де ти навіть і близько не був (бо зазвичай водив козу центром). Ото ж складаєш список на форсквері і свято віриш знайомим львів’янам, які на твоє недовірливе “епт, там же стільки ходити… чи вистачить мені дня?”, кажуть – “та воно ж усе там поруч!”.
Їдеш у Львів через Франик. Приїздиш ввечері суботи. Тусиш до 4-ї ранку з тими, Continue reading
Мій Івано-Франківськ – це таке місто, де я вдома. У мене таких міст лиш одне. Коли провадиш такий спосіб життя, як я, тобто дуже багато мандруєш і починаєш нанизувати на стрижень пам’яті все нові й нові міста, то дуже важливо мати одне таке, до якого ти не їдеш, а повертаєшся.
Юрій Андрухович
Колись мені наснився такий сон – я йшла невідомим мені містом, якоюсь затишною вуличкою, сонце виблискувало понад дахами зі старовинною архітектурою. І так Continue reading
